Кажуть, можна безкінечно довго дивитися на те, як горить вогонь чи тече вода. Українські політики наочно доводять, що є ще й третя річ, яка заворожує людську увагу майже до безкінечності – процес проведення владою реформ.
Наша боротьба за демократію своєю беззмістовністю нерідко спростовує приказку про те, що диму без вогню не буває. Від розмов про реформи багато політичного диму в очі виборцям, але вогню справжніх змін часто зовсім немає.
Саме так узагальнено виглядає поступ обох післяреволюційних влад до зміни виборчого закону. Перехід від змішаної системи виборів до Верховної Ради, за якою половину народних депутатів обирають за закритими партійними списками, а іншу – на мажоритарних округах, до пропорційної системи з відкритими регіональними списками ось вже шість років є дуже популярною обіцянкою.
Нею заманювали голоси виборців і попередній, і теперішній президенти. Її включали до коаліційної угоди і передвиборчих програм партій. Однак, відкриті списки й досі залишаються не більше ніж обіцянкою, з якою пов’язаний цілий серіал саботажу та імітацій.
Передісторія
Попередній склад парламенту відверто неохоче брався за Виборчий кодекс, який мав би узагальнити процедури різних типів виборів та змінити виборчу систему. Спочатку проект декілька років лежав узагалі без розгляду, а після прийняття у першому читанні його ще півтора роки доопрацьовувала робоча група.
Перехід до виборів за відкритими списками був однією з обіцянок передвиборчої програми Володимира Зеленського. Вже через два дні після інавгурації він порушив свою обіцянку, запропонувавши Раді терміново підтримати законопроект, за яким наступні парламентські вибори мали відбуватись за закритою пропорційною системою. Щоправда парламентарі президента не підтримали і дочасні вибори літа 2019 року відбулись за законом, прийнятим у часи президентства Віктора Януковича.
Лише дочекавшись початку виборчої кампанії до Верховної Ради за старим законом, народні обранці взялись розглядати Виборчий кодекс.
В останні дні роботи Рада попереднього скликання його таки прийняла, але депутати ухвалили його не для себе, а для майбутніх поколінь, прописавши в прикінцевих положеннях, що він вступає в дію з 1 грудня 2023 року.
На практиці така норма означає, що якби президент достроково розпустив Раду десь у 2021 чи 2022 роках, то вибори б відбулись за старою змішаною системою і депутати, які б не потрапили до партійних списків, змогли б пройти до Ради, щедро засіявши одномандатні округи гречкою.
Президентське вето. Що було не так?
Володимир Зеленський теж вирішив відтермінувати настання нової виборчої епохи заветувавши Кодекс, що повернуло його до Ради на ще одне коло законодавчого пекла.
Регламент вимагає, щоб президент повернув заветований Кодекс до парламенту зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями. Таку вимогу Володимир Олександрович виконав лише частково, подавши 17 пунктів конкретних пропозицій і декілька загальних зауважень щодо нечіткості формулювань і неузгодженості термінів.
Зокрема він вказував, що в прийнятій редакції модель виборчих списків все ж залишає складові їхньої закритості. Наприклад, перших десять кандидатів із загальнонаціонального списку безумовно потрапляли у парламент, якщо їхня партія набрала п’ять чи більше відсотків голосів виборців.
Також президент звертав увагу на те, що місце кандидата у регіональному списку своєї партії залежить не лише від кількості голосів виборців на його підтримку, а й від номера кандидата в списку, що теж має ознаки закритості виборчої системи.
(Детальніше про те, як мала працювати пропорційна система з відкритими регіональними списками, читайте у нашому матеріалі).
Крім того, Зеленський вказував, що Кодекс не забезпечує належного захисту виборчих прав людей з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб, не забезпечує дотримання гендерних квот у виборчих списках.
Гаранта Конституції тривожило й те, що Виборчий кодекс не враховує положень інших законів: про декомунізацію, про державну мову, про запобігання і протидію політичній корупції, а також останніх змін до нормативно-правових актів щодо посилення захисту прав дитини.
Крім вмотивованих і чітко сформульованих пропозицій, як того і вимагає регламент, президент відзначив, що "Наведений перелік зауважень є далеко не повним". Таке формулювання тексту пропозицій до заветованого Кодексу не давало Раді жодного шансу врахувати зауваження, адже неможливо врахувати те, чого не існує.
Невизначеність вимог президента залишала парламентарям лише два варіанти дій: шукати 300 голосів, щоб подолати вето, чи повністю відхиляти Кодекс.
Однак, профільний комітет Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування вирішив інакше, ніж каже закон, і практично повністю переписав Кодекс.
Наприклад, з його тексту виключили цілі книги (Книга – елемент структури кодексу, який складається з декількох близьких за змістом розділів) які стосувались діяльності Центральної виборчої комісії та реєстру виборців. Хоча жодна з пропозицій Володимира Зеленського ні прямо, ні опосередковано такого виключення не вимагала. Кількість статей у Кодексі скоротилась майже вдвічі – з 553 до 289. Навіть ті статті, які чудом вціліли, були здебільшого переписані.
Просто кажучи, комітет написав новий Кодекс, що на стадії розгляду вето президента не мав жодного повноваження робити.
Списки відкриті, але не зараз
Комітет змінив не тільки суть закону, а й час набрання ним чинності. Якщо раніше він вступав у дію з 1 грудня 2023 року, то зараз парламентарі пропонують, щоб він почав діяти з 1 січня наступного року. Окрім Книги четвертої, яка регламентує проведення місцевих виборів. Вона має набрати чинності з моменту скасування Закону "Про місцеві вибори".
Рада може скасувати старий закон і наступного тижня, і через рік, або й ніколи. Таким чином, начебто тимчасове відтермінування може тривати хоч вічність, а народні обранці і ЦВК будуть й далі скаржитись, що нові виборчі правила не можуть запрацювати, бо члени комісій не навчені діяти за ними.
Заступник голови комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Олександр Качура каже, що за пів року нереально навчити людей користуватись Виборчим кодексом, тому його введуть в дію з 1 січня 2021 року. Тобто вже після місцевих виборів, які мають відбутися найближчого жовтня.
В результаті, вибори до органів місцевого самоврядування знову доведеться проводити за старим законом, який має чимало недоліків. Його модель не забезпечує відкритих списків, а є прихованою мажоритарною системою, яка була скопійована із місцевих виборів у Санкт-Петербурзі в 2011 році.
Така невизначеність викликає серйозні підозри щодо того чи справді президент і його партія, яка має в Раді більшість щиро хочуть запровадження відкритих списків.
Без суду і слідства
Аналіз повного тексту Кодексу, який зараз займає трохи менше, ніж п’ятсот сторінок, важко помістити в рамках однієї статті. Але є декілька нововведень, які в країні, що будує демократію, заслуговують на окрему увагу.
Комітет пропонує, щоб ЦВК за поданням СБУ могла відмовити в реєстрації кандидатом у президенти чи народні депутати, якщо особа здійснювала сепаратистську, терористичну діяльність або інші дії, проти основ національної безпеки, миру та міжнародного правопорядку.
Конституція обіцяє, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде встановлено вироком суду. Натомість комітет пропонує, щоб терористом чи диверсантом людину визнавав не суд, а Центральна виборча комісія! Знаючи реалії української політики, нескладно пропустити, що найбільше ризикують бути оголошеними терориристами не адепти Росії, а найбільш рейтингові конкуренти будь-якої влади. Тож замість механізму протидії впливу агресора ми отримаємо всесильний засіб боротьби з опозицією.
Іншою ідеєю в тому ж дусі є скасування реєстрації кандидатом в президенти чи депутати, якщо ЦВК встановить, що дії кандидата в президенти спрямовані на введення в оману виборців, перешкоджання вільному формуванню ними своєї волі.
За таким звинуваченням можна зняти практично будь-кого, окрім тих кандидатів, які взагалі не ведуть передвиборчої агітації. Адже ледь не кожен кандидат обіцяє людям щось на зразок "покращення життя вже сьогодні", "життя по-новому" чи "кінець епохи бідності" разом із зниженням вартості газу вдвічі і підвищенням зарплат вчителям до чотирьох тисяч доларів.
Обіцянки і обман, на жаль, є частиною виборів і право від них захистити не може, а карою за невиконання обіцянок є втрата підтримки виборців на наступних виборах. Як і у випадку зі звинуваченнями в посяганнях на національну безпеку оцінювати чи є обман виборців чи немає буде не суд, а все та ж ЦВК.
Звичайно ж, такі норми глибоко суперечать Конституції, але в них є і куди страшніший аспект. В Україні, народ якої зовсім нещодавно пережив масові розстріли "без суду і слідства", в якій цілі родини оголошувались "ворогами народу" і засилались до Сибіру, знову хочуть позбавляти особу її базових прав без рішень суду.
Подібні норми виглядають не як спроба вирішення проблем сьогодення, а як знущання над історичною пам’яттю. Їм немає жодного місця в демократичній країні, яка має забезпечувати верховенство права понад усе.
Підсумки
Верховна Рада може проголосувати Виборчий кодекс вже завтра, але сумнівів в тому, чи буде він діяти на практиці, щоразу лише більшає. Систематичні і грубі порушення процедури його розгляду, завідомо неконституційні норми щодо підстав скасування реєстрації кандидатів в президенти і депутати та інші невідповідності створюють підґрунтя для визнання його неконституційним.
Таким чином, "Слуга Народу" закладає під кодекс бомбу сповільненої дії. Бо одразу ж після ухвалення цього закону щонайменше 45 народних обранців можуть звернутися до КСУ з приводу відповідності положенням Конституції його ухвалення, щодо якого вже є чимало сумнівів.
Тож в найближчому майбутньому Виборчий кодекс може повторити долю змін до Конституції 2004 року, які були визнані неконституційними саме через грубе порушення процедури розгляду, що у свою чергу запустило процес узурпації влади Віктором Януковичем.
Натомість, президент і його парламентська фракція мають всі засоби, щоб ухвалити кодекс без порушення процедури, а потім доопрацювати його шляхом внесення змін, про які вже говорять їхні депутати. Такий варіант виходу з проблеми дозволив би і запустити реформу виборчого процесу, і врахувати ті зауваження, які тривожать президента.
