Більшість кандидатів у президенти України починали політичну кар'єру у Верховній Раді. Тож напередодні голосування 31 березня спецпроект "Вибори вибори" вирішив пригадати, як працювали, відвідували сесійну залу і голосували претенденти на головну посаду в країні під час своєї роботи в парламенті.
Останні 5 років президент України Петро Порошенко не працював у парламенті як народний депутат, але спецпроект "Вибори вибори" вважає, що ніколи не пізно цікавитися діяльністю політика.
Тому напередодні чергових виборів, де Порошенко має шанси заново очолити країну, ми вирішили проаналізувати його роботу у Верховній Раді у якості народного депутата. Тим паче, аналізувати є що, адже Петро Олексійович у політиці вже 20 років.
Як змінювалися політичні траєкторії Порошенка? Чи прогулював він роботу, кнопкодавив і які закони підтримував? Читайте у нашому новому матеріалі.
Як все починалося
Бурхливе політичне життя Петра Олексійовича стартувало на парламентських виборах 1998 року. На той час він вже був поважним бізнесменом – генеральним директором Концерну "Укрпромінвест" (одна з найбільших фінансово-промислових груп країни, до якої входили понад 30 різнопланових підприємств, серед яких "Рошен", автомобільний дім "Богдан" та ін. – УП).
Ґрунт для політичної кар'єри якраз був дуже сприятливим – завдяки тодішньому закону про вибори, кандидати у народні депутати могли балотуватися і по мажоритарці, і за партійним списком. Тож, щоб гарантовано потрапити у Верховну Раду, Порошенко йшов по виборчому округу № 12 на Вінниччині та паралельно 11 номером від партії СДПУ(о), очільником якої тоді був майбутній кум Путіна Віктор Медведчук.
Сидіння на двох стільцях приносить Порошенку мандат – невдача зі списком СДПУ(о) компенсувалась перемогою на мажоритарному окрузі. Але від партії він не відрікається – входить у її фракцію у парламенті, а згодом стає членом політбюро.
На жаль, на сайті Верховної Ради немає даних про активність народних депутатів 3-го скликання. Таким чином, ми не можемо побачити, як відвідував, голосував, які запити та законопроекти подавав Порошенко-депутат у період з 1998 до 2002 року – ця інформація доступна, починаючи лише з 4-го скликання Ради.
Натомість можемо простежити, з якими політичними силами пліч-о-пліч піднімався кар'єрними сходами чинний президент, та які сфери державної політики викликали у нього найбільший інтерес.
Щоб структурувати інформацію, ми виділили 5 критеріїв, за якими аналізуватимемо депутатство Петра Олексійовича та інших кандидатів у президенти: "Політичні траєкторії", "Посади та сфери інтересів", "Законотворчість", "Відвідуваність і голосування" та "Кнопкодавство".
Політичні траєкторії
Петро Порошенко вважається одним із фундаторів таких знакових для України політсил, як "Партія регіонів" та "Наша Україна". Загалом, діючий президент нерідко змінював союзників та встиг і попрацювати, і посваритися з багатьма політичними важковаговиками.
Під час першої депутатської каденції Петро Олексійович довго не міг знайти своє місце у парламенті – за 4 роки він побував у 4 різних фракціях та партіях.
Як уже зазначалося, спершу Порошенко увійшов до парламентської фракції СДПУ(о). Проте у 2000 році молодий політик йде від соціал-демократів і формує свою фракцію, а потім і партію лівоцентричного спрямування "Солідарність" (яка у 2014 році воскресне як вже президентська політсила "Блок Петра Порошенка "Солідарність").
Пізніше Петро Олексійович розповідав, нібито, до лав партії СДПУ(о) ніколи не входив, а у її список потрапив на певних фінансових умовах.
Петро Порошенко:
"Мій друг Віктор Король (нині депутат від Блоку Петра Порошенка – УП), який був знайомий з Зінченком і Плужніковим (Олександр Зінченко та Ігор Плужніков – депутати, обрані до 3 скликання парламенту за списками СДПУ(о), були у керівництві телеканалу "Інтер" – УП), запропонував мені йти до парламенту. Мовляв, чи не хочеш ти увійти у список на певних фінансових умовах? Я був готовий. Але повідомив, що балотуюся по мажоритарному округу у Вінницькій області. І якщо пройду, то буду просити, щоб гроші повернули. Я пройшов. Гроші не повернули. З цього було роздуто галас. Але я ніколи не вступав у партію СДПУ(о)".
У тому ж 2000-му, молода "Солідарність" вливається у досвідченіший політичний проект – "Партію регіонального відродження "Трудова солідарність України". Порошенко поруч із Володимиром Рибаком та Валентином Ландиком стає співголовою партії, яка згодом перейменується у "Партію регіонів". На той час у президію партії входили такі політики, як Микола Азаров, Юхим Звягільський та Леонід Черновецький.
За рік Петро Олексійович вкотре змінює політичну команду – тепер "Солідарність" вливається у виборчий блок його кума Віктора Ющенка "Наша Україна" (Віктор Андрійович тоді вже хрестив двох доньок Порошенка – УП), а сам Порошенко очолює виборчий штаб блоку на парламентських виборах 2002 року.
Таким чином Петро Олексійович опиняється у Верховній Раді 4-го скликання. Однак знову проходить туди не за партійним списком, а як мажоритарник – від того ж 12 виборчого округу на Вінниччині, де набирає майже 50 % підтримки. У той самий час, за списками "Нашої України" у Раду проходять 5 депутатів "Солідарності".
"Наша Україна" стала для Порошенка найтривалішим політичним пристанищем. З партією він пройшов Помаранчевий Майдан 2004 року, з нею ж він вкотре потрапив до Верховної Ради у 2006 році – як 33-ій номер її списку.
Політичний союз із Ющенком забезпечив Петру Олексійовичу і низку державних посад, але більш детально ми пригадаємо цей момент його біографії пізніше.
На дострокових парламентських виборах 2007 року Порошенко вирішив взяти у депутатстві тайм-аут . "У мене була і залишається пропозиція президента і керівників партії сконцентруватися на економічній, позапарламентській роботі. Я цю пропозицію прийняв", – заявив тоді Петро Олексійович, який, схоже, розраховував на серйозніші державні крісла від кума-президента.
Втім, реванш Віктора Януковича та "Партії регіонів" внесли свої корективи у політичні плани Порошенка. Він знову обирається до Верховної Ради і знову за протоптаною мажоритарною стежкою – від рідного 12 виборчого округу на Вінниччині.
Цікаво, що перед виборами Петро Олексійович таки "засвітився" на політраді "Партії регіонів", чим спричинив неабиякий галас і "зраду". Тому вирішив не ризикувати і вже як депутат не увійшов до складу жодної парламентської фракції.
Посади та сфери інтересів
Всі два десятиліття політичної кар'єри Порошенко впевнено тримався на політичному плаву – при всіх президентах та урядах для нього завжди знаходилися державні посади. Навіть будучи "помаранчевим політиком", йому вдалося не просто уникнути неприємностей у часи Януковича, а навіть посісти крісло в уряді Азарова, з яким вони були знайомі ще з часів "Партії регіонального відродження "Трудова солідарність України" на початку 2000-х.
На відміну від політичних траєкторій, сфери інтересів Порошенка можна назвати більш-менш стабільними. Щоб мати про них більш повне уявлення, пригадаємо, де, крім Верховної Ради, працював Порошенко як чиновник.
Як бачимо, велику частину свого політичного життя Петро Олексійович присвятив банківській сфері, трішки меншу – закордонним справам. Посада секретаря у РНБО була для Порошенка, швидше за все, ситуативною. Принаймні у 2007 році в інтерв'ю виданню "Профіль" він розповідав, що нібито відбивався від неї три тижні, але змушений був погодитись: "Я до сих пір переконаний, що це була моя серйозна помилка: не настояв на своїй позиції та пішов у Радбез".
Насправді тоді, у 2005-му, Петро Олексійович розраховував очолити "помаранчевий" уряд, але Кабмін дістався Юлії Тимошенко. Вважається, саме з цього моменту між ними пробігла чорна кішка.
Інтерес до економіки та банківського сектору простежується і у комітетській роботі Порошенка-депутата.
Якщо ж переглянути депутатські запити Петра Порошенка, то за майже 15 років роботи у Верховній Раді він надіслав їх усього 7.
Так, у 4 скликанні парламенту він надіслав 4 запити: один до тодішнього голови уряду Віктора Януковича, два до керівників міністерств і відомств, та ще один до генерального прокурора Геннадія Васильєва.
Усі вони стосувалися його телевізійного бізнесу, зокрема "припинення трансляції програм "5 каналу" операторами кабельного телебачення Донецької, Дніпропетровської, Закарпатської областей". Запити були надіслані за 2 місяці до президентських виборів та Помаранчевої революції – у вересні 2004 року. Очевидно, вже тоді були побоювання, що телеканалу, який був рупором опозиції, а згодом і кандидата у президенти Віктора Ющенка, вставлятимуть палки у колеса.
У 5-му скликанні народний депутат Порошенко не надсилав депутатських запитів взагалі. А у 7 скликанні їх було 3 – один до міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка та два до генерального прокурора Віктора Пшонки. Усі вони стосуються спроби рейдерського захоплення бази відпочинку для сліпих "Івушка" в елітному селищі Козин на Київщині, де живуть більшість топ-посадовців країни, у тому числі і сам Петро Олексійович.
На жаль, на сайті ВРУ немає електронних копій запитів, тому ми не можемо дізнатися з чим саме звертався Петро Олексійович до тодішньої влади. Водночас, згідно з публікаціями 2013 року, навколо єдиної бази відпочинку для сліпих в Україні розгорівся справжній скандал: журналісти програми "Без цензури", що виходила на державному Першому національному телеканалі, звинувачували саме Порошенка у спробі захоплення "Івушки". Сам відеосюжет нам знайти не вдалося, але варто зазначити, що на той час всі державні медіа контролювалися "регіоналами". За версією інших видань, за "віджимом" бази міг стояти тодішній селищний голова Козина Валерій Гартік.
Зрештою, історія "Івушки" закінчилася хепі-ендом – станом на 2015 рік базу повернули у власність незрячим. Але чи дійсно Порошенко, чий будинок у Козині розташований поруч з базою, був причетний до рейдерства, чи це була спроба дискредитації нардепа владою остаточно – так і не зрозуміло.
Законотворчість
У 4-му скликанні Верховної Ради народний депутат Порошенко подав 124 законопроекти та постанови, з яких набули чинності 33. Вони переважно стосуються бюджетної політики, і це не дивно, адже на той час він був головою комітету з питань бюджету.
Цікаво, що найперший законопроект Петра Олексійовича був щодо внесення змін і доповнень до закону про лікарські засоби. Цей документ визначав вимоги щодо створення, виробництва, виготовлення, контролю якості, державної реєстрації, ввезення в Україну, вивезення з України, реалізації, державного контролю лікарських засобів. І хоча документ був ухвалений у першому читанні, у 2006 році його відкликали.
У 5-му скликанні законопроектів та постанов подано вже менше – 45, причому 30 із них були ухвалені. На той час пропозиції Порошенка були вже більш різнопланові та стосувалися банківської, транспортної, митної, сільськогосподарської сфери, а також виробництва та розмитнення алкоголю – переважно, коньячного спирту.
Можливо, така законотворча активність була пов'язана з розвитком згаданого вище концерну "Укрпромінвест", власником якого був Петро Олексійович. Нагадаємо, до концерну входило більше 30 бізнесів, серед яких ВАТ "Луцький автомобільний завод" (який у 2006 році збільшив виробництво на 50 %), компанія "Roshen" (яка у тому ж 2006-му почала виходити на європейські ринки) та інші. Концерн "Укрпромінвест" був ліквідований 2012 року.
У 7-му скликанні Порошенко подав найменше законопроектів та постанов – 10, з яких були прийняті лише 3. Стосувалася його законотворчість євроінтеграційних прагнень України, бюджетної політики, перевиборів нардепів у деяких одномандатних округах.
Після розстрілу Небесної сотні, 21 лютого 2014 року чинний гарант із групою опозиційних депутатів подав проекти постанови щодо звільнення міністра внутрішніх справ Захарченка, міністра доходів та зборів Клименка та міністра оборони Лєбєдєва.
Останньою депутатською пропозицією Петра Олексійовича став проект постанови щодо припинення переслідування та звільнення політв'язнів від 14 травня 2014 року. Зокрема політв'язнями Петро Олексійович називає Людмилу Нікіткіну та Олега Кирилюка – керівників "Агрофірми Корнацьких", яка належала опозиційному на той час депутату від БЮТ Аркадію Корнацькому. Нікіткіну та Кирилюка, за словами Порошенка, незаконно звинувачували у фінансових злочинах, й у постанові він просить припинити їх кримінальне переслідування. Щоправда, за місяць Петро Олексійович постанову відкликав.
Відвідуваність та голосування
Те, як депутат відвідує Верховну Раду, найдостовірніше можна проаналізувати на основі того, як він голосує (або не голосує) у сесійній залі.
Звісно, простежити, прогулює нардеп чи ні, можна і за допомогою його письмової або електронної реєстрації у парламенті. Але ця інформація не завжди є точною – часто депутати забувають письмово зареєструватися і одразу йдуть у сесійну залу. Щодо електронної форми, то картку нардепа "для галочки" можуть зареєструвати його колеги, при цьому сам депутат може бути фізично відсутній у Раді.
Отже, щоб визначити, чи був народний депутат Порошенко прогульником, ми порахували, скільки разів він брав участь у голосуваннях (тобто голосував "за" або "проти"), а скільки не брав (тобто утримувався або був відсутнім).
За даними руху ЧЕСНО, який проаналізував електронні дані з сайту Верховної Ради, у 4-му скликанні парламенту відбулося 10307 голосувань. З них Петро Олексійович брав участь у 4149-х (це 40,25 %), не брав участі у 5798 (це 56,25 %). Відсутнім Порошенко був на 360 голосуваннях (це 3,49 %).
У найкоротшому, 5 скликанні парламенту (26 березня 2006 – 5 червня 2007 рр.) відбулося 2850 голосувань. Петро Олексійович брав участь у 708 (це 24,84 %), не брав участі у 1237 (це 43,40 %). Відсутнім Порошенко був на 905 голосуваннях (це 31,75 %).Оскільки у 6-му скликанні Петро Олексійович не обирався, аналізуємо дані 7-го скликання Верховної Ради – тоді відбулося 2907 голосувань. З них Порошенко брав участь у 744-х (це 25,5 %), не брав участі у 539-ти (це 18,5 %), був відсутній у 1624 голосуваннях (55,87 %).
Отже, як бачимо, з кожним новим скликанням парламенту Порошенко ставав все менш активним депутатом. Якщо під час першої каденції він проігнорував лише 3,49 % голосувань, то за останні роки депутатства, за правління "Партії регіонів", – більше половини. Злісним прогульником Петра Олексійовича не можна назвати, а от пасивним депутатом – цілком.
Кнопкодавство
Кнопкодавство – це неособисте голосування депутата, тобто коли він голосує не тільки за себе, а й за відсутніх колег.
Щоб дізнатися, чи був Порошенко депутатом-кнопкодавом, ми знову звернулися до даних руху ЧЕСНО, який почав досліджувати це явище з парламенту 7-го скликання.
Ми виявили, що до честі чинного президента, він ніколи не кнопкодавив – голосував тільки особисто і статтю 84 Конституції України не порушував.
Висновки
Найактивнішим депутам Петро Олексійович був у перші роки роботи у парламенті.
У 3 скликанні парламенту депутат Порошенко довго не міг визначитися з політичними союзниками. Тоді він найбільше переходив із однієї фракції в іншу – спробував себе в СДПУ(о) Медведчука, у "Партії регіонального відродження", "Трудова солідарність України" (майбутній "Партії регіонів") та навіть створив власну політсилу "Солідарність" (яка воскресла під час його президентства у 2014 році).
Зрештою, Порошенко надовго пришвартувався до "Нашої України" Ющенка – пробув із нею аж до реваншу Віктора Януковича на президентських та парламентських виборах.
На жаль, через відсутність електронних даних про 3 скликання ВРУ, ми змогли проаналізувати діяльність чинного гаранта лише з 4-го скликання.
Взагалі, Порошенка можна назвати ефективним законотворцем – багато його законопроектів та постанов були ухвалені. З цієї точки зору, найпліднішим його скликанням стало 5-е – він подав 45 законопроектів, з яких 30 були ухвалені.
До речі, Петро Олексійович і в якості президента ефективно пише законопроекти. За даними Комітету виборців України, на травень 2017 року, за час роботи Верховної Ради VIII скликання, він подав на розгляд парламенту 111 проектів законів, з яких стали законами 93, або 84%.
Водночас як депутат Петро Олексійович не надто активно писав звернення (лише 7 за майже 15 років у ВРУ) і, особливо в останні роки у парламенті, нерідко ігнорував голосування.
Цікаво, що три з чотирьох скликань Порошенко заходив у Раду як мажоритарник від Вінниччини і лише раз, у 2006 році, обирався за списком партії "Наша Україна".
Вже цього року будемо знати, чи стане Петро Олексійович вдруге президентом, чи, може, вп'яте буде обраний народним депутатом. А поки ж продовжуємо аналізувати потенційних українських гарантів – наш наступний огляд буде присвячений лідерці партії "Батьківщина" Юлії Тимошенко.
