Від полегшення до ейфорії. Саме такі емоції в українців викликав виступ Володимира Зеленського на пресконференції у Парижі.
Президент зруйнував міфи, які поширювали його опоненти під час передвиборчої кампанії – про його проросійську позицію. Також він продемонстрував здатність представляти інтереси держави навіть під тиском досвідченого маніпулятора Володимира Путіна.
Та його перемога поки що тільки символічна. Сторони лише заявили, що домовилися про обмін полоненими та повне припинення вогню до кінця року. Щодо решти пунктів порядку денного Нормандського саміту, інформації про домовленості немає. Тому загальний результат переговорів можна описати влучною фразою виконавчого директора НАК "Нафтогаз України" Юрія Вітренка: "Домовились продовжувати домовлятися".
Ці переговори варто оцінювати не лише через призму пошуку шляхів до припинення війни. Кожна зі сторін мала свої цілі.
Володимир Зеленський акцентував увагу на людях – звільненні полонених і політичних в’язнів, а Володимир Путін розігрував новий виток обговорень щодо Донбасу заради процесу.
Президент Росії вкотре повторив стандартні фрази про потребу прямих перемовини України з очільниками кишенькових кремлівських псевдореспублік, про амністію для колаборантів, а також про закріплення особливого статусу окупованого Донбасу в українській Конституції.
На відміну від інших учасників переговорів, Путін багато говорив про газ, міжнародні позови Нафтогазу до Газпрому, і майбутнє угоди про транзит російського газу до Євросоюзу через територію України.
Як і будь-які інші міжнародні переговори, ця нормандська зустріч може мати вплив не лише на зовнішню, але й внутрішню політику держави. Серед її наслідків можуть бути зокрема зміни до Конституції та законів України задля виконання нами взятих на себе зобов’язань.
Але це більше, ніж просто міжнародні переговори, бо ми ведемо їх у час війни. Тому кожне рішення має ціною державність, а кожне словосполучення у законі може вплинути на життя мільйонів.
Громадяни мають розуміти, як саме паризькі домовленості можуть призвести до змін українських законів, та якими можуть бути їхні наслідки. А те, що президент під час прес-конференції в Парижі наголошував на "червоних лініях", свідчить, що поінформовані активні громадяни додають суб’єктності зовнішній політиці України.
Як ми можемо виконувати обіцяне?
Багатогодинні перемовини президент Зеленський підсумував необхідністю передати контроль за кордоном Україні, вивести російські війська з окупованих територій і роззброїти місцевих колаборантів до проведення місцевих виборів. Фактично, президент нагадав про український сценарій імплементації Мінських угод. А це ряд кроків, які мають відображатись у дії законів України.
Надто особливий статус
Закон про особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганських областей давно прийнятий Верховною Радою, але його основні положення запрацюють лише після проведення виборів на цих територіях.
Цей нормативний акт забороняє притягувати до відповідальності зрадників і колаборантів. Завдяки цьому закону органи місцевого самоврядування окупованих територій Донецької та Луганської областей, які сформовані в результаті виборів, зможуть впливати на призначення місцевих суддів та керівників органів прокуратури, а також створювати "народну міліцію".
Ці ж органи місцевої влади матимуть можливість ініціювати угоди щодо економічного, соціального та культурного розвитку своїх територій з українським урядом, який не зможе відмовитись від їх виконання.
За таких умов українські платники податків змушені будуть фінансувати проведення Дня пам’яті Мотороли або закупівлю георгіївських стрічок, якщо так вирішать представники місцевої влади.
Термін дії цього закону закінчувався 1 січня наступного року. Тому Верховна Рада продовжила його дію ще на рік.
Також, загальні узгоджені висновки Паризького саміту вказують на необхідність "інкорпорувати "формулу Штайнмаєра" в українське законодавство". Вона стосується саме Закону про особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей.
Суть змін у тому, що закон почне тимчасово діяти в день проведення місцевих виборів і набере чинності на постійній основі після того, як спостережна місія ОБСЄ підтвердить відповідність виборчого процесу міжнародним стандартам та спеціально прийнятому закону України про місцеві вибори на окупованих частинах Донеччини та Луганщини. Є ймовірність, що відповідні зміни також будуть предметом розгляду Верховної Ради.
Пробачити ворога
Закон про амністію прийнятий ще у вересні 2014 року. Він звільняє від кримінальної відповідальності членів окупаційних військ та осіб, які вступили на службу в органи окупаційної адміністрації. Звільнення від кримінальної відповідальності не поширюється лише на осіб, причетних до збиття літака рейсу МН17, і тих, кого підозрюють у вбивствах та деяких інших особливо тяжких насильницьких злочинах.
Наразі закон чекає свого часу в шухлядах Ради. Для того, щоб він почав діяти, достатньо підписів спікера і президента.
Переписати конституцію на виклик
Проект змін до Конституції щодо децентралізації влади, за яким для ОРДЛО встановлюються особливості місцевого самоврядування, попередньо схвалили народні обранці минулого скликання у серпні 2015 року.
Згідно Регламенту Верховної Ради, цей законопроект мав би вважатися відхиленим у день першого засідання новообраного парламенту. Однак він чомусь значиться на сайті Ради не відхиленим, а відкликаним. Більше того, неврегульована процедура на рівні Конституції залишає можливість відродити його рішенням Конституційного Суду. В протилежному випадку весь процес розгляду змін буде необхідно розпочати заново.
Вибори за особливим законом
У так званій Формулі Штайнмайера є згадка про необхідність проведення місцевих виборів в окремих районах Донецької та Луганської областей за спеціальним законом. Однак, ані в ньому, ані в інших матеріалах немає жодних конкретних даних, що саме в ньому має бути.
Альтернатива виконання Мінську
Домовитись далі домовлятися
Тривалі дипломатичні ігри можуть стати однією з альтернатив. Процес переговорів можна продовжити заради підтримання статус-кво. Він означає, що незалежно від виконання домовленості про обмін полоненими, розведення військ будуть відкладатися в часі, як воно було раніше, і не раз.
За таких умов не може бути й мови про виконання політичної частини Мінських угод, окрім вже традиційного продовження на рік дії закону про особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей. У такому випадку бойові дії низької інтенсивності імовірно триватимуть, точно так само як і постійні переговори про їхнє припинення.
Заморозити конфлікт
Спочатку обміняти полонених, а тоді розводити війська. Цей варіант теж можливий з огляду на результати переговорів в Нормандському форматі. Якщо розведення військ відбудеться на всій лінії фронту, то є ймовірність замороження конфлікту – повного припинення бойових дій і кровопролиття.
Такий варіант може бути вигідний обом сторонам, але в ньому є ряд ризиків. Перш за все, Росія завжди намагається збільшити для противника ціну компромісу, тому можна чекати посилення на нас тиску щодо виплат пенсій на окупованих територіях і відновлення торгівлі з окупантами, як передумов для повного розведення військ.
Не виключено, що наступними трьома точками розведення військ будуть саме райони, через які пролягають залізничні шляхи сполучення між окупованими територіями і рештою України.
З одного боку, подібний сценарій мінімізує ризик воєнних втрат, але й залишає обом сторонам можливість якогось дня спробувати здобути перемогу силою. Росія завжди може розпочати новий виток агресії, коли їй буде потрібно, але якщо раптом трапиться зручна нагода, Україна теж матиме опцію відновити свій суверенітет силою.
Варто зауважити, що жоден із згаданих варіантів не веде до повноцінного відновлення суверенітету України ні над ОРДЛО, ні, тим більше, над Кримом.
Один з них, виконання Мінських угод - веде до реалізації вигідного Росії сценарію, за яким агресор зберігає контроль за ОРДЛО, а жертва за нього платить. Два інші варіанти вирішують лише тактичне завдання сьогодення - як зупинити кровопролиття і не втратити більше ніж вже втратили.
Підсумки
Якщо оцінювати виступ українського президента на зустрічі чотирьох лідерів образно, то найбільша перемога не в прямих результатах Паризького саміту. Вона в тому, що не лише наша влада, але й частково західні політики зрозуміли, що українці ніколи не приймуть миру на умовах Росії.
Саме та частина народу, яка слідкує за діями влади і готова вийти на вулиці у разі цілковитої незгоди з ними є найвпливовішим гравцем української політики. З нею вимушений рахуватися будь-який президент, який хоче залишитись із булавою в руках і вона відверто проти виконання Мінських угод.
Володимиру Зеленському варто дуже чітко розуміти, що озвучені ним "червоні лінії" щодо неприпустимості федералізації, зовнішнього впливу на курс держави і поступок територіями є не тільки його декларацією, а саме політичною реальністю всієї України. Тож, якщо він має намір відновити суверенітет України над окупованими територіями і завершити війну, йому критично необхідно знайти інші варіанти рішень аніж виконання Мінських угод.
