Невдовзі українські родини зустрінуться за новорічними та різдвяними столами. Після перших тостів за здоров’я та свято, традиційно розгорнеться політична дискусія. Підвищення цін на газ, стосунки з Росією, робота депутатів і президента, політичні скандали – тем для обговорення вистачить до ранку.
Але попри інтерес до владних ініціатив та високу заполітизованість суспільства, наші громадяни не всюди можуть розгледіти зраду, і вона наздоганяє їх вже тоді, коли виправити щось неможливо чи вкрай важко. Особливо, якщо йдеться про майстерно приховані у законопроектах підводні камені та пастки, які президентська команда дбайливо розкладає в проекти владних рішень.
Серед таких тривожних пропозицій – ідеї з впровадження "народної ініціативи". Перший заступник голови Верховної Ради Руслан Стефанчук оприлюднив п'ять ключових напрямків розвитку народовладдя, які "Слуга народу" запропонує на розгляд парламенту:
- Всеукраїнський та місцевий референдуми
- "Народні ініціативи": законодавча ініціатива та електронні петиції
- "Відозва" посадових осіб
- Народне вето
- Формування народом пріоритетів для влади
Звучить солідно, державно і народно? Так. Але чи буде це працювати на практиці?
Експерти "Центр UA" підготували аргументи для плідної дискусії щодо "народовладдя", які допоможуть вам протриматись до ранку і вийти з політичної дискусії переможцями. А можливо комусь пощастить опинитися за одним столом із самим Русланом Стефанчуком, і цей везунчик зможе донести до "Слуги народу" альтернативний погляд на візуально привабливі, але досить небезпечні ініціативи. Ми розглядаємо найгірший сценарій в кожній із ситуацій, але, як ми бачимо з української історії, саме такі варіанти найчастіше нам і випадають.
Руслан Стефанчук: "Насамперед, те, про що ми говорили – це питання всеукраїнського референдуму. Це є необхідною умовою. Повинні бути визначені, і ми будемо пропонувати предмети всеукраїнського референдуму".
Всеукраїнські референдуми: де тут зрада
Референдум – це не буденний, а крайній засіб прийняття рішень державою. Виключенням є хіба що Швейцарія, де традиція референдумів базується на історичній боротьбі кантонів за більшу незалежність від центрального уряду.
Референдум можна порівняти із антибіотиками. Їх варто приймати, коли є запалення, але не слід ними зловживати, бо це викличе розлади нирок та стравоходу.
Суть виборної влади – у здійсненні повноважень і політичній відповідальності за свої рішення, а не у перекиданні відповідальності на народ, як буде у випадку частого застосування референдумів.
За нормальних умов влада отримує добро народу на здійснення повноважень завдяки тому, що вона є всенародно обраною. Тому має легітимність приймати рішення сама. Саме так і працює представницька демократія. Для вирішення важливих питань і обговорення правил гри громади делегують своїх представників.
У гонитві за популярними рішеннями народ не завжди може усвідомлювати їхні наслідки. Наприклад, непропорційне збільшення соціальних видатків очевидно популярне, але у випадку його реалізації воно призведе не до підвищення рівня життя, а навпаки – до інфляції і обезцінення гривні.
Натомість, інколи державам треба приймати вкрай непопулярні, але необхідні рішення. Наприклад, рішення британської прем’єрки Маргарет Тетчер про закриття вугільних шахт на північному заході Британії було дуже непопулярне. Через нього сотням тисяч шахтарів довелося змінювати професію, але якби шахти не були закриті, Британія б отримала свій власний Донбас зі збитковим виробництвом, з масовим безробіттям і з соціальним колапсом.
Також політики використовують проведення референдумів як засіб для неприйняття рішень, перекидаючи відповідальність із себе на народ. Однак, у багатьох питаннях народ не може раціонально прогнозувати наслідків прийнятого рішення, а піддається на емоції.
Наприклад, однією з причин голосування британців за BREXIT була віра в те, що країна витрачає по 380 млн. фунтів вдень на членство в ЄС. Насправді ж, країна отримувала суттєві економічні переваги, які будуть втрачені внаслідок виходу з Євросоюзу.
Руслан Стефанчук: "Ми звернули увагу на те, що потрібно віддати велику увагу і місцевим референдумам, тому що місцеві територіальні громади повинні мати право на самовизначення".
Місцеві референдуми: що може піти не так
В нормальних умовах це хороший засіб посилення місцевого самоврядування. Але українські умови далекі від ідеалу. Ми завжди маємо враховувати, що у нас під боком є агресивна Росія, яка намагається нас знищити. Вона завжди підігріватиме регіональні відмінності між нами, які виникли внаслідок трьох століть окупації наших територій різними імперіями.
Мова, релігія, ставлення до історії чи назви вулиць будуть тими темами, які Росія виноситиме на порядок денний через своїх агентів впливу, і яких ще довго вноситимуть розбрат поміж українців. Як і у випадку з всеукраїнським референдумом, треба розуміти, що жоден засіб не є панацеєю, а деякі, попри свою привабливість, можуть бути небезпечними.
Місцеві еліти володіють локальними ЗМІ, а тому можуть напряму впливати на думку виборців у своїх інтересах. Користуючись місцевими референдумами вони зможуть посилити свій вплив і просувати потрібні їм рішення. Натомість, держава втрачатиме контроль за провінціями. Необмежене право організовувати місцеві референдуми – це пряма дорога до феодальної роздробленості країни.
На папері місцеві референдуми – гарний механізм прямої демократії для вирішення місцевих проблем. Але, так само, як і у європейських країнах, мають бути чітко визначені питання, які можуть виноситись на місцевий референдум, має бути рівний доступ виборців до інформації, яка дозволить їм сформувати власну думку, а також має бути прописаний чіткий механізм проведення місцевого референдуму і залученням до цього органів державної влади. Інакше, зважаючи на те, хто володіє місцевими ЗМІ, вірогідними є референдуми про незалежність чергових "ЛНР-ДНР" або ж приєднання до Росії.
Руслан Стефанчук: "Ще одним напрямком ,про який ми говорили – це так званий recalls, який існує в світі, або відкликання. Це відкликання повинно стосуватись як посадових осіб, які делегуються у владу, і ви знаєте, що перші кроки на цьому напрямку зробив президент України Володимир Зеленський. Він першим вніс один із законопроектів recalls – це імпічмент, який вже став сьогодні законом. Але ми йдемо далі. Тому що ми хочемо, щоб будь-то в Україні з посадових осіб розумів, що якщо він не справляється, він повинен мати чітку і зрозумілу процедуру відкликання його. Тому що делегація йому повноважень від імені народу України чи від імені певної територіальної громади – це не є спадщина на всі віки і на майбутнє".
Відкликання посадових осіб: кого і за що
Не завжди посадовці приймають популярні рішення. Інколи доводиться робити щось непопулярне, але необхідне. У часи криз уряди вимушені скорочувати соціальні видатки, у часи війн – обмежувати свободу слова, а у часи стихійних лих – свободу пересування. Дуже часто такі заходи звичайним людям не подобаються, але вони є необхідними для того, щоб держава вижила.
Можливість відкликання посадовців руйнує логіку виборів. Якщо осіб, які займають виборні посади регулярно відкликати, то країна існуватиме в перманентному хаосі виборчої боротьби, а парламент може бути недієздатним через брак голосів чи страх відкликання.
Якщо надати людям можливість відкликати державних службовців, то руйнується вся логіка державної служби. Тих, хто зловживає своєю владою, треба притягати до відповідальності, а тих, хто добросовісно здійснює свої обов’язки, від безпідставного звільнення має захищати закон.
Вводячи можливість відкликання посадовців, ми перетворюємо їх з професіоналів на політиків. Вони будуть дбати не про якість виконання своїх обов’язків, а про свою популярність. Така модель забезпечує не право і справедливість, а дає людям хліба і видовищ. Щоправда, без справедливості і без нормального державного управління хліба теж дуже швидко не стане.
У випадках, коли чиновнику доводиться розв’язувати конфлікт інтересів двох чи більше сторін, як мінімум, одна з них завжди залишатиметься незадоволеною. З часом кількість незадоволених навіть найбільш справедливими діями чиновника неминуче зростатиме і він постане перед ризиком втратити посаду. Єдиний вихід з такої ситуації для чиновника – взагалі не приймати рішень.
Державна влада – це, в тому числі, й повноваження примусу. Вона змушує людей віддавати своїх дітей в школу, вакцинувати їх, не перевищувати швидкість руху авто і не переходити дорогу на червоний колір світлофора. Якщо чиновник буде мати ризик втратити роботу через застосування правомірного і необхідного примусу, то він не буде його застосовувати, як наслідок, рішення держави перестануть бути обов’язковими, а без обов’язковості виконання її рішень держави не існує.
Руслан Стефанчук: "Ще один законопроект, про який ми говоримо – це так званий законопроект про народне вето, законодавче вето. Тому що коли Верховна Рада чи місцева рада приймає якесь рішення, яке не задовольняє народ України, він повинен мати таку саму можливість накласти вето, як і президент України".
Народне вето: за все хороше, проти всього поганого
Не всі рішення держави є популярними. Збільшення податків, обов’язкова вакцинація, запровадження біометричного паспорта чи мобілізація до лав Збройних Сил – непопулярні, але інколи необхідні рішення. Вони б навряд чи були ухвалені, якби народ мав право вето. Натомість народ природньо буде підтримувати популістичні, але невиконанні ініціативи.
За підтримки Росії в нашому медіапросторі жертвами народного вето можуть стати будь-які євроінтеграційні закони чи проекти, які не дають росіянам доступу до стратегічно важливих галузей економіки.
Олігархи, маючи величезний вплив на медіа і велику кількість працівників, зможуть блокувати будь-які невигідні їм рішення.
Натомість урядові ініціативи, які необхідні для розвитку економіки, завжди будуть під загрозою народного вето.
У випадку запровадження народного вето втрачається сенс існування парламенту і уряду. Народне право вето допускає, що рішення по Рахунковій палаті чи по НАБУ заветують люди, жоден з яких не знає, що таке Рахункова палата чи як працює НАБУ.
Руслан Стефанчук: "Ще один напрямок, по якому працюємо ми – це так зване формулювання адженди, тобто формулювання порядку денного для органів влади. Тільки народ на загальноукраїнському рівні чи на місцевому рівні повинен казати: вибачте, для нас пріоритетними є перше, друге, третє, а не те, що ви собі думаєте".
Народний порядок денний: лебідь, рак та щука
Сучасна держава є дуже складним механізмом, який виконує тисячі завдань одночасно. Людина, не залучена до процесу управління країною в певній сфері, в принципі не може знати, що зараз актуально для того чи іншого органу влади або для держави загалом, тому не може адекватно формувати порядок денний роботи.
В бідних країнах населення цікавлять, перш за все, соціальні речі: пенсії, пільги, ціни на комуналку та хліб. Саме такі питання потраплятимуть до порядку денного. Натомість, питання розвитку економіки чи захисту екології відійдуть на задній план.
Уряд не зможе виконувати свою програму, бо буде займатися не тим, чим вважав за потрібне для розвитку економіки, а негайним виконанням забаганок людей. Робота виконавчої гілки влади буде заблокована, а непопулярні рішення просто неможливо буде ані провести через парламент, ані реалізувати через уряд.
Органи місцевої влади перестануть виконувати завдання Кабміну, бо порядок денний їхньої роботи формуватимуть не міністерства, а миттєві апетити людей.
На порядок денний держави та політичних партій мають впливати громадяни, об'єднані у групи інтересів. Окрім громадських організацій, які можуть представляти інтереси громад, запрацювати мусять і профспілки та інші професійні об'єднання.
Руслан Стефанчук: "Ми ставимо питання так званих народних ініціатив. Вони можуть бути як на законодавчому рівні, так і електронні петиції, так й інші речі, які існують сьогодні в світі".
Законодавча ініціатива народу: навіщо
Народ не можна поставити в один ряд із органами державної влади. Народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Народ здійснює свою владу або безпосередньо (через вибори або референдум), чи через обрані ним органи влади. Саме тому діяльність органів державної влади є похідною.
Законодавча ініціатива народу є заздалегідь помилковою ідеєю, оскільки відсутні будь-які механізми її реалізації. Відповідно до Конституції, український народ – це громадяни України усіх національностей. Яким чином можливо усім громадянам України реалізувати це право?
Навіть референдум не дозволить реалізувати це право, оскільки у ньому можуть взяти участь не всі громадяни України – принаймні, діти, які не мають право голосу, або ж громадяни України, які у день проведення референдуму не змогли взяти у ньому участь.
Більше того, сама концепція законодавчої ініціативи народу викликає дискусію. Законопроект, ініційований народом, має пройти через єдиний законодавчий орган – Верховну Раду України. Це призведе до того, що Верховна Рада, з однієї сторони, не зможе не зважати на ініційований народом законопроект, але з іншого – не може його одразу прийняти. Законопроект пройде усі рівні законодавчої ініціативи (включення до порядку денного, два-три читання та розгляд у комітетах), яке завершиться закономірним рішенням – прийняттям чи відхиленням законопроекту.
Тобто Верховна Рада, яка діє від волі народу, буде вирішувати, чи приймати законопроект, ініційований народом – носієм суверенітету. В такому випадку втрачають сенс чи значно нівелюються такі концепції, як поділ влад, представницьку демократію, незалежність парламенту тощо.
Більш детально про законодавчу ініціативу народу на прикладі електронних петицій ви можете прочитати у нашому матеріалі "Кожному квартиру і зарплату $1000. Чому не всім українцям варто писати закони".
