Вороги чи союзники: з ким партія Зеленського може народу служити

Назар Заболотний
Понеділок, 5 серпня 2019, 13:38

Падіння титанів. Мабуть, таку гучну назву отримали б українські політичні зміни останніх шести місяців в античному світі. 

Для сучасної України результати виборів хоч і виглядають епохальними, але є продовженням тих процесів, які розпочалися досить давно. 

Споглядаючи за поразками на мажоритарці майже вічних народних обранців Ківалова, Богуслаєва, Жеваго і Литвина, мимохіть приходиш до думки, що вибори зробили те, що не вдалось революції, – скинули з політичного Олімпу тих, хто вершив долю країни останні два десятиліття.

З іншого боку, безумовна перемога партії Володимира Зеленського "Слуга народу", яка набирає понад 250 місць в парламенті і цілком може розраховувати на поповнення своїх лав із боку частини самовисуванців, відкриває для країни шлях до політичної стабільності і прогнозованих змін.

Якщо для попереднього скликання Ради ключовими факторами прийняття рішень були війна, тиск президента та ситуативні кулуарні домовленості, то для партії Володимира Зеленського визначальною мотивацією ухвалювати закони буде "повна відповідальність". Фактично, в одній політичній структурі тепер буде концентруватись влада президента, парламенту та уряду. 

Теоретично, "Слуга народу" може запропонувати участь у коаліції іншим фракціям, про що багато говорили під час передвиборчої кампанії. Проте саме на плечі "зеленої команди" ляже тягар вирішення проблем, спричинених війною, слабкістю системи влади і економічною відсталістю держави. 

У випадку однопартійної більшості президентська партія зможе виконувати свою програму цілком і повністю замість того, щоб іти на поступки укладаючи коаліційну угоду з іншими партіями. Однак ніхто не забороняє новій владі втілити ті ідеї інших партій, які вона буде вважати раціональними.

Війна

Беззаперечно, першим і невідкладним завданням для нової влади буде саме війна.

"Слуга народу" у своїй програмі говорить, що буде забезпечувати "законодавчий супровід ініціатив президента, спрямованих на відновлення територіальної цілісності та державного суверенітету України". 

Натомість Зеленський як кандидат у президенти обіцяв: "перед гарантами за Будапештським меморандумом і партнерами з ЄС ми ставитимемо питання підтримки України у прагненні завершити війну, повернути тимчасово окуповані території і змусити агресора відшкодувати завдані збитки". На додачу він визначив і межі можливого компромісу з Росією, наголошуючи, що "здача національних інтересів і територій не може бути предметом жодних перемовин".

Як бачимо, планів, як звільнити окуповані території та завершити війну на користь України, в президентської команди небагато. Ситуативними союзникам переможців виборів можуть бути "Батьківщина", "Європейська солідарність" та "Голос", які декларують дещо більше ідей.

Партія екс-президента Порошенка пропонує продовжити його курс, який полягає у збереженні та посиленні міжнародних санкцій, а також у сподіваннях на успішність Мінського переговорного формату. 

"Батьківщина", окрім Мінського процесу і Нормандського формату, пропонує "започаткувати переговори за формулою Будапешт+, залучивши до процесу врегулювання такі держави як США та Великобританію". Також політична сила Юлії Тимошенко вважає, що треба наполягати "на розгляді питань окупованого Донбасу і анексованого Криму в єдиному пакеті".

"Голос", як і "Слуга народу", обмежився лише загальними фразами. Партія Святослава Вакарчука обіцяє зробити  все необхідне "для безкровної деокупації загарбаних територій і безпечної реінтеграції людей, яких Росія зробила заручниками". 

Натомість "Опозиційна платформа" Бойка-Медведчука має ідеї, які йдуть в розріз з позицією президентської команди. Вона пропонує прямі переговори із російськими маріонетками з Донецька та Луганська, надання автономного статусу Донбасу, прийняття законів про амністію та про вільну економічну зону на Донбасі.

Виходячи з програм, "Слуга народу" та "Опозиційна платформа" в питаннях війни та деокупації мають бути антагоністами, а не союзниками.

Крім того, новій владі варто дослухатися і до суспільства, котре, за даними соціологів, вважає неприйнятними амністію для окупантів і місцевих колаборантів, особливий статус чи автономію окупованої частини Донбасу, як і надання російській мові статусу другої державної. Тому, попри повноту влади, "Слуга народу" буде змушена дослухатись до того, кому зібралась служити, – до народу.

Значною мірою саме народ обрав для своєї держави зовнішньополітичний курс. За даними соціологічних досліджень, більшість українців виступають за вступ до НАТО і ЄС. 

Програма "Слуги народу", як і програма кандидата в президенти Володимира Зеленського, хоч і говорить про зближення з ЄС та НАТО, але якось невпевнено. Якщо президент казав, що він буде радитися з народом, чи вступати в НАТО через референдум, то його партія обіцяє ухвалити закони, "необхідні для виконання Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС і розширення співпраці з Євросоюзом і НАТО".

У той же час сусіди "Слуги народу" по парламенту "Батьківщина", "Європейська Солідарність" та "Голос" прямо кажуть, що хочуть вступу України в ЄС та НАТО.

Система влади

Події останніх п'яти років показали, що українська система влади є крихкою і неефективною. Росія розпочала збройну агресію проти України і захопила Крим саме у той момент, коли через втечу Януковича Збройні Сили та інші силові структури залишились без керівництва. 

Українська Конституція прописана так, що не допускає тимчасового виконання президентських повноважень іншими посадовими особами у моменти, коли президент не може виконувати свої обов'язки.

Іншою проблемою у сфері системи влади є розпорошеність її виконавчої гілки між прем'єром і президентом, який домінує у сферах безпеки та оборони і зовнішньої політики. 

В умовах, коли президент і прем'єр представляють одну і ту ж політичну силу, це не проблема, бо вони можуть нормально взаємодіяти. Однак частіше президент і прем'єр є конкурентами за повноту влади, що руйнує виконавчу вертикаль як таку.

На жаль, ані "Слуга народу", ані три інші партії з умовно демократичного табору не мають у програмах ідей вирішення згаданих проблем. Навіть Юлія Тимошенко, яка неодноразово говорила про необхідність переходу до парламентської республіки, не згадала про свою ідею у програмі партії.

Натомість, партія президента акцентує увагу на більш локальних питаннях. Вона хоче скасувати недоторканність депутатів та запровадити механізм їхнього відкликання. Її підтримують й інші партії, котрі потрапили до парламенту. Такі ідеї дуже популярні в суспільстві, але на практиці можуть зашкодити незалежності народних обранців, а скасування недоторканності президента, на думку експертів, може бути самостійною загрозою національній безпеці.

Також давно обговорюється в суспільстві та експертних середовищах необхідність зміни адміністративно-територіального устрою. 

Варто розуміти, що сучасні області та райони України були розкроєні на карті ще в часи післявоєнного Радянського Союзу в 1954 році. Запроваджений тоді адміністративний поділ виходив не з економічної доцільності чи з історії, як це є в більшості країн, а був засобом для тоталітарної моделі управління державою. Часто в одну область чи район об'єднувались території, які слабко між собою взаємодіють, не мають спільних економічних зв'язків. 

Наприклад, природнім та історичним центром більшої частини сучасної Хмельниччини був Кам'янець-Подільський, а не Хмельницький, який ще відносно недавно був маленьким провінційним містечком Проскуровом. Подібна ситуація із відокремленням від Київської області Черкащини, яка історично і економічно була її частиною. Як наслідок, населення з провінцій масово стеклося до адміністративних центрів, в яких немає жодних економічних передумов, щоб бути великими містами, тому і досі для таких міст властивий високий рівень безробіття.

У попередньому скликанні Верховна Рада вже намагалася внести зміни до Конституції щодо децентралізації, які побічно зачіпали й питання адміністративно-територіального устрою. Проте парламент остаточного рішення не прийняв, бо текст змін, крім іншого, містив особливий статус для окупованої частини Донбасу.

У новому скликанні президентська сила обіцяє: "проведемо децентралізацію влади відповідно до європейських норм: передамо максимум можливих повноважень виконкомам місцевих рад, перетворимо державні адміністрації на префектури європейського типу". Також вона звертає увагу на необхідність надання якомога більшої кількості адміністративних послуг онлайн.

Варто зауважити, що децентралізація вирішує лише питання щодо того, як і в якому обсязі розподіляються повноваження між центральною владою, місцевими органами виконавчої влади та місцевим самоврядуванням, але жодним чином не зачіпають питання зміни адміністративно-територіального устрою. 

Зважаючи на те, що "Слуга народу" матиме щонайменше 250 голосів із трьохсот необхідних для внесення змін до Конституції, варто очікувати, що плани президентської команди можуть бути значно амбітнішими та таки зачеплять питання територіального устрою держави.

Економіка

Третім глобальним завданням нової влади буде розвиток української економіки.

Судячи з тексту передвиборчої програми, скидається на те, що "Слуга народу" розуміє глобальний масштаб економічного виклику. Партія пропонує провести "національний економічний аудит країни із залученням вітчизняних і міжнародних компаній" та створити "національну економічну стратегію з ключовою метою – досягти вищого за середньоєвропейський рівня доходів та якості життя українців".

Засобами для економічного зростання політична сила президента вважає демонополізацію економіки, створення режиму "найбільшого сприяння для іноземних інвесторів українського походження", а також перегляд податкової політики держави. Зокрема, "Слуга народу" хоче дозволити одноразову пільгову легалізацію капіталів "некримінального походження", ухвалити стратегію поступового зменшення єдиного соціального внеску, позбавити Державну фіскальну службу правоохоронної функції, залишивши тільки сервісні функції, перевести податкові та митні процедури у цифровий формат.

В економічних питаннях союзниками "Слуги народу" можуть бути "Голос", який крім демонополізації, пропонує ще й деолігархізацію. "Батьківщина" натомість лише узагальнено каже про необхідність змінити політику НБУ та скасувати 37 податків і зборів. Ідеї дерегуляції, впровадження податку на виведений капітал та збереження єдиного податку для ФОПів разом з переможцями виборів розділяє і партія екс-президента Порошенка.

Станом на зараз говорити про пріоритети соціальної політики нової влади, мабуть, ще рано, бо соціалка – це завжди проїдання, масштаби якого залежать від економічного зростання. Тому добробут людей буде цілком і повністю визначитись якістю економічної політики майбутнього уряду. 

Направду, нова влада матиме колосальний виклик. Старіння населення спільно з еміграцією веде до того, що на все меншу кількість працюючих лягатиме все більший соціальний тягар. Тому простих економічних рішень і суттєвого зростання соціального забезпечення найближчим часом чекати не варто.

Висновки

Перемога Володимира Зеленського і його партії відкриває абсолютно нові можливості. Вперше за історію незалежної України буде можна безболісно змінити систему управління державою, бо вся влада знаходиться всередині однієї політичної структури. Тому перерозподіл повноважень не призведе до втрати хоча б їхньої частини на користь інших політичних сил.

Однопартійна більшість у парламенті максимально спрощує внутрішні процеси прийняття рішень, так само вона гарантує повну підтримку урядових ініціатив. Зрештою, таке домінування в Раді може сприяти виникненню справжніх партій, а не одноразових передвиборчих партійних проектів, як воно є зараз. Тим більше, що "Слуга народу" отримає з бюджету на діяльність партії понад 200 мільйонів гривень на рік.

Консолідація влади в одних руках, природно, підштовхує опозицію до об'єднання, а владну політичну силу – до створення розгалуженої структури партії, що теоретично може нарешті дати країні дво- чи трипартійну систему, яка б забезпечила стабільність державного управління.

У демократичних країнах вплив однопартійної більшості збалансовують відкритість прийняття політичних рішень, широкі повноваження парламентської опозиції і сильна судова система. Жоден з перелічених інститутів в Україні не працює ефективно, тому єдиним реальним стримувачем нової влади може бути лише народ.

Зрештою, все тепер в руках президента і новообраних депутатів його партії. Їхня перемога є настільки тотальною, що максималізує відповідальність за долю країни.  Влада "Слуги народу", на відміну від всіх попередників, не матиме жодного простору для виправдань у разі невдачі.



Спецпроєкт "Вибори вибори". Наш останній матеріал
Борис Тарасюк: "До зустрічі з Путіним треба готуватись і розуміти його КДБівську свідомість"
Домовились домовлятись: варіанти закінчення війни
Народовладдя від Слуг: про що поговорити за новорічним столом
Усі публікації