Перший тур виборів президента завершився відносним успіхом Володимира Зеленського, який отримав підтримку 5,7 млн українців. Петро Порошенко посів друге місце, залучивши на свій бік майже вдвічі меншу підтримку – чинного гаранта підтримали 3 мільйони виборців.
Загальний успіх шоумена Зеленського несподіванкою не став. Його перемогу соціологи прогнозували задовго до виборів. Проте низька підтримка Петра Олексійовича серед військовослужбовців стала неочікуваною, оскільки протягом всієї виборчої кампанії він себе позиціонував як безальтернативний керманич Збройних Сил, який користується підтримкою армії.
Сам Порошенко і його команда неодноразово наголошували, що серед кандидатів лише він може бути справжнім верховним головнокомандувачем, який відповідає потребам народу й армії у війні з Росією.
Військовослужбовці гучно заявили протилежне. Прихильність захисників України на більшості спеціальних дільниць в Донецькій та Луганській областях розділилася між лідерами перегонів приблизно порівну. В районі проведення операції Об'єднаних сил Петро Порошенко отримав лише на 421 голос більше, ніж його конкурент.
Таке голосування армії позбавило Петра Олексійовича ключового аргументу проти свого конкурента – буцімто армія сприймає головнокомандувачем лише його.
НАТО – ЄС
Оскільки Україна вже понад 5 років перебуває у війні з Росією, то для всього народу ключовим питанням є саме ставлення фіналістів президентських перегонів до питань інтеграції в ЄС та НАТО, відсічі збройній агресії РФ та розвитку армії. Продовжуючи аналізувати програми кандидатів, ми з'ясували, що спільного та відмінного у їхніх поглядах у безпековій сфері.
І Порошенко, і Зеленський вважають, що Україна має продовжити зближення з Європейським Союзом. Щоправда, Володимир Зеленський свої євроінтеграційні наміри висловив лише на наше уточнююче запитання, а Петро Олексійович прямо обіцяє у програмі "у 2023-му ми подамо заявку на вступ до ЄС".
Того ж року Порошенко обіцяє почати виконувати План дій щодо членства в НАТО. Така позиція гучно відрізняє цьогорічну виборчу кампанію президента від позачергових виборів 2014 року, коли про вступ до НАТО він промовчав.
Ставлення Володимира Зеленського до НАТО є дещо непевним. Він каже, що "рух України до НАТО та інших безпекових об'єднань – запорука нашої безпеки", але більше покладається на волю народу, ніж на свою власну думку. На його погляд, ідея вступу до Північноатлантичного Альянсу "повинна отримати підтвердження через всеукраїнський референдум", незважаючи на те, що набуття повного членства в НАТО вже визначено у Конституції пріоритетом зовнішньої політики держави.
Про референдум щодо вступу в НАТО згадав і Петро Олексійович, але вже після першого туру виборів. Виступаючи на Київському безпековому форумі, він наголосив: "Референдум буде тоді, коли ми підготуємося до вступу – і коли країна, народ буде вносити зміни до Конституції, делегуючи частину суверенних повноважень".
Однак така думка є невірною. НАТО на відміну від ЄС не має наднаціональних органів, рішення яких є обов'язковими для держав-членів. Під час вступу держави не делегують Альянсу жодних суверенних повноважень, тому референдум щодо вступу в НАТО не обов'язковий.
Визволення
Підходи учасників другого туру до звільнення окупованих територій є відмінними. Петро Порошенко прагне продовжити свою міжнародну політику останніх п'яти років, обіцяючи "повернення окупованих територій Донецької та Луганської областей і Криму політико-дипломатичним шляхом, забезпечуючи єдність проукраїнської коаліції у світі". Також він хоче використати для відновлення українського суверенітету "інструмент санкцій та механізм міжнародної місії ООН на всій території окупованого Донбасу".
Варто відзначити, що президент жодним словом не згадує у програмі про Мінські домовленості. Мабуть, це пов'язано з тим, що серед їхніх умов є надання особливого статусу нині окупованим частинам Донецької та Луганської областей та амністія для місцевих колаборантів. Такі умови різко контрастують з його демонстративно патріотичною позицією у передвиборчій гонці.
Хоча Петро Олексійович про них не згадує у агітації, зате вже після першого туру він обговорював виконання "Мінська" з канцлеркою Німеччини Ангелою Меркель. Тому можна припустити, що він планує продовження переговорів про звільнення окупованої частини Донбасу у мінському та нормандських форматах і на наступні роки президентства, якщо виборці його оберуть.
На противагу Порошенку Зеленський обіцяє: "Перед гарантами за Будапештським меморандумом і партнерами з ЄС ми ставитимемо питання підтримки України у прагненні завершити війну, повернути тимчасово окуповані території і змусити агресора відшкодувати завдані збитки". Щоб окреслити межі можливих компромісів з Росією, він додає: "здача національних інтересів і територій не може бути предметом жодних перемовин".
Сильна армія
"Ми відродили армію, яка зупинила російського агресора і стримує його", – підсумовував свої здобутки останніх п'яти років Петро Порошенко.
Однак він не обмежився лише констатацією минулих досягнень, але й чітко окреслив плани на майбутнє: "зміцнення Збройних Сил, їхня модернізація та оснащення новітніми зразками зброї та військової техніки залишиться нашим безумовним пріоритетом".
Конкретизуючи свої наміри, Петро Олексійович казав: "Ми завершимо створення щільної системи протиракетної та протиповітряної оборони. На часі – докорінна модернізація українського флоту і повітряних сил".
У Володимира Зеленського бачення розвитку Збройних Сил є більш поверхневим у порівнянні з його конкурентом. Він обмежується загальними фразами про те, що "професійна армія має стати школою лідерства і свободи", а "отримані навички і знання будуть успішно застосовані і в реальному секторі економіки".
Натякаючи на останні скандали у сфері оборонних закупівель, він наголошував, що "бюджет на армію має перестати бути "годівницею" для "кабінетних генералів", а повинен забезпечити гідні умови служби і розвиток солдата".
Один напрямок
Прочитавши програми кандидатів, можна зауважити, що вони доволі схожі між собою за базовими ідеями. Обидва виступають за вступ України до НАТО та ЄС, зміцнення українського війська та вважають Росію агресором і окупантом частини української території. Відмінності між їхніми програмами ховаються у різних рівнях деталізації своїх ідей, зокрема у публічному просторі, та шляхах досягнення поставлених завдань.
Володимир Зеленський висвітлив теми стратегічного курсу держави, відсічі збройній агресії РФ та розвитку Збройних Сил лише на рівні загальних декларацій. Петро Олексійович деталізував не лише свої плани на майбутнє, але й описав здобутки минулих днів.
Також їхні програми відмінні у баченні звільнення окупованих територій.
Порошенко пропонує продовжити обраний ним у 2014 році політико-дипломатичний шлях, який складається із тиску на Росію міжнародними санкціями та переговорів. Хоча він прямо не вказує, до яких саме форматів діалогу з агресором лежить його серце, але, виходячи з історії останніх п'яти років, можна припустити, що мова йде про продовження Мінського і Нормандського форматів.
Новинкою безпекової стратегії Петра Олексійовича, якої на попередніх виборах не було, є ідея залучення Міжнародної миротворчої місії для повернення окупованої частини Донбасу. Натомість Володимир Зеленський для звільнення окупованих територій і досягнення миру бажає залучити підписантів Будапештського меморандуму і зусилля країн-членів ЄС.
Однак жоден з них не пропонує кардинально нових підходів до забезпечення національної безпеки, які могли б зрушити з мертвого місця ситуацію зі звільненням від окупації Криму, частини Донецької і Луганської областей. Як ми раніше писали, подібні до запропонованих кандидатами заходи вже використовували Молдова і Грузія, але особливих успіхів у звільненні своїх територій від Росії не досягли.
Ця стаття стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з Міжнародного Розвитку (USAID). ГО "Центр UA" була відповідальна за зміст цього матеріалу, але він не обов'язково відображає погляди USAID або уряду США.
