Виборчі перегони виходять на фінішну пряму. Спостерігаючи за ходом передвиборчого процесу, можна дійти висновку, що у суспільній свідомості сприйняття президента як головного захисника прав і свобод є дещо другорядним. Особливо коли йдеться про юридичне забезпечення прав як таких, а не перерозподіл державного фінансування між тими чи іншими суспільними групами.
Cтаття 102 Конституції України каже, що президент є не просто главою держави, її представником на міжнародному рівні та гарантом державного суверенітету, але й гарантом додержання Основного закону, прав і свобод людини і громадянина.
Місце для прогресу у сфері прав людини, безумовно, є – Україна посідає 118 місце зі 162 країн у Світовому індексі людської свободи від канадського Інституту Фрейзера, 101 місце зі 180 у Світовому індексі свободи преси.
Стан забезпечення прав людини в Україні щорічно висвітлюють у різноманітних міжнародних правозахисних звітах та доповідях, як-от Freedom House, Amnesty International. Також Україна присутня у щорічній доповіді Держдепу США щодо стану справ у правозахисній сфері в усьому світі.
Майже у всіх дослідженнях Україну критикують за цілу низку проблем: відсутність незалежної та ефективної судової системи та корупцію, низький рівень безпеки під час масових зібрань, напади на журналістів та активістів (правозахисного й антикорупційного рухів, ЛГБТ-спільноти), суперечливі питання з використанням мов національних меншин в освітньому законодавстві. Війна на сході країни як джерело порушень з боку обох сторін теж не випадає з фокусу уваги правозахисників.
Загальні декларації
Втім, попри широкі можливості та статус президента як гаранта прав та свобод, тему забезпечення прав людини у передвиборчих програмах кандидатів на цьогорічних виборах можна вважати проігнорованою.
Окремі кандидати торкаються теми захисту прав людини загальними фразами. Анатолій Гриценко каже про неприпустимість дискримінації громадян за будь-якою ознакою. У схожий спосіб Юрій Бойко декларативно заявляє про пріоритетність для держави захисту прав громадян.
Фактично жоден із десяти найпопулярніших кандидатів у президенти за версіями різних соціологічних служб (КМІС, соціологічна група "Рейтинг", Фонд "Демократичні ініціативи") не говорить про забезпечення гендерної рівності та прав ЛГБТ-спільноти. Лише в уточненнях на наш запит виборчий штаб Порошенка включив загальні позиції про рівні можливості самореалізації для чоловіків та жінок, а також про важливість розширення представництва жінок в органах влади.
У свою чергу, Руслан Кошулинський у програмі задекларував захист традиційних сімейних цінностей, що також може перетинатися з аспектом прав людини.
Про свободу слова та захист журналістів у текстах своїх програм згадували все той же Гриценко та чинний гарант Петро Порошенко. Однак у програмах кандидатів є й інші пріоритети, пов'язані з інформаційною політикою.
Руслан Кошулинський та Олександр Шевченко акцентують увагу на інформаційному аспекті національної безпеки, декларуючи потребу очищення українського інформаційного простору від "ворожої пропаганди". Варто зауважити, що певні кроки у цьому напрямку здійснювались і чинною українською владою.
Нагадаємо, що у травні 2017 року президент ввів своїм указом рішення РНБО щодо блокування доступу до низки російських інформаційних ресурсів та сайтів, зокрема соціальної мережі "Вконтакте". Низці відомих росіян був обмежений в'їзд на територію України у зв'язку з їхніми незаконними відвідинами окупованого Росією Криму тощо.
Право на мову
Можна виділити два ключові акценти у баченні кандидатами в президенти культурної політики, яка тісно пов'язана з формуванням національних та етнічних ідентичностей, котрі є однією з ознак, за якими люди не можуть зазнавати дискримінації.
Юрій Бойко декларує ідеал формування української політичної нації, де представники усіх етнічних груп – рівноправні та мають рівні можливості для свого розвитку. Очевидно, саме з таких міркувань Бойко висловлює переконання, що діти повинні навчатися рідною мовою, що можна сприймати як заклик до розширення використання мов нацменшин в освітній сфері. Зі свого боку Олександр Вілкул підтримує ідею надання права місцевим радам визначати офіційну мову на рівні з державною.
З огляду на проросійську орієнтацію обох кандидатів та рівень вживаності російської мови в Україні є очевидним, що йдеться насамперед про російську мову. Згідно з результатами опитування соціологічної групи "Рейтинг", що було проведене в грудні 2018 року, 17% українців підтримують надання російській мові статусу другої державної, ще 15% – підтримують надання їй офіційного статусу в окремих регіонах.
Окрім цього, Юрій Бойко обіцяє кримінальну відповідальність за пропаганду ворожнечі, нетерпимості, расової та етнічної вищості. Водночас ці два кандидати обіцяють забезпечити невтручання держави у питання релігії.
Інша група кандидатів акцентує увагу на культурній інтеграції українського суспільства. Петро Порошенко та Руслан Кошулинський наголошують на підтримці української мови як єдиної державної. І, як показує соціологія, 63% українців солідарні з такою позицією.
Порошенко, Кошулинський, а також Юлія Тимошенко та Анатолій Гриценко заявляють про план збільшити фінансування культурної сфери.
Екологічні гасла
Право на чисте довкілля є важливою складовою загального забезпечення прав людини.
Щоправда, повноваження у цій сфері є переважно компетенцією уряду. Втім, через особливу увагу до довкілля у світі екологія стала питанням, наявність позиції щодо якого є одним із базових елементів політичної комунікації будь-якого політика.
Попри те, що Україна посідає достатньо високі позиції у міжнародних рейтингах з оцінки якості екологічної політики (18 місце з 60 країн в Climate Change Performance Index за 2019 рік), кандидати у президенти мало що пропонують для того, аби піднятись вище.
Запровадити європейські екологічні стандарти виробництва обіцяють Володимир Зеленський та Анатолій Гриценко. Останній також планує прийняти мораторій на експорт деревини.
"Приділяти особливу увагу екології" зобов'язується й Олександр Шевченко. Запровадити комплексну державну екологічну програму обіцяють Ігор Смешко та Анатолій Гриценко.
Володимир Зеленський у своїй програмі навіть виокремив потребу забезпечити сортування і переробку сміття. А Юлія Тимошенко виділила цілий підрозділ "Екологічна безпека людини" у своїй "Новій соціальній доктрині".
Якщо брати до уваги передвиборчі рекламні ролики, то тільки Олександр Шевченко та Олег Ляшко у своїй телерекламі виступають проти вирубки карпатських лісів та за мораторій на експорт лісу-кругляка, що є складовою екологічної тематики. Перший приділив цій темі увагу в одному зі своїх 12 роликів за січень-лютий, а другий – у 2 із 16 за аналогічний часовий період.
Права під час війни
Проблематика війни на сході України та напруженої ситуації в суспільстві у зв'язку з цим також знайшли своє відображення у передвиборчих програмах у контексті прав людини.
Олександр Шевченко у своїй програмі взяв зобов'язання сприяти ратифікації Римського статуту, який дозволить звертатися до Міжнародного суду в Гаазі щодо злочинів проти людяності на українській території, зокрема і в ході бойових дій.
Про подібні речі щодо використання міжнародних правових механізмів для притягнення до відповідальності країни-агресора за репресії та знущання над українськими громадянами йдеться і в програмі Петра Порошенка.
Також окремі кандидати пропонують законодавчо врегулювати володіння вогнепальною зброєю громадянами. Олександр Шевченко пропонує легалізувати володіння короткоствольною нарізною зброєю для громадян України з метою власного захисту.
У програмі Анатолія Гриценка зазначено, що "зброя буде легалізована і взята на облік, а держава, якій люди довірятимуть, відновить монополію на застосування сили згідно з Законом". У передвиборчому маніфесті Руслана Кошулинського є пункт про ухвалення закону "Про цивільну зброю і боєприпаси".
Ще одним досить важливим питанням, безпосередньо дотичним до рівня забезпечення прав людини в Україні, є підтримка переселенців з тимчасово окупованих територій.
Тільки за офіційними даними, станом на 18 березня цього року, на державному обліку перебуває близько 1 млн 363 тис переселенців. Але у програмах кандидатів, подібно до ситуації з людьми з інвалідністю, ці питання розглядають радше з точки зору збільшення державної фінансової допомоги, а не юридичного унеможливлення дискримінації їхніх прав. Зокрема, за збільшення державної підтримки переселенців у своїх передвиборчих програмах виступають Бойко, Вілкул, Гриценко, Смешко та Порошенко (останній – в уточненнях, наданих виборчим штабом).
Обіцянки не на часі
Станом на зараз захист прав людини є питанням рутинної роботи чиновників, однак ця тема не є предметом публічних зобов'язань політиків. Характерним прикладом цієї тенденції є чинний гарант. Президент Петро Порошенко був ініціатором Національної стратегії у сфері прав людини до 2020 року, але про неї чи про подальші кроки у цій галузі навіть не згадується у його програмі.
Порошенко був також ініціатором судової реформи, однак плани щодо її поглиблення в його програмі не деталізовані.
Як зазначає Олександра Дворецька, виконавча директорка правозахисної організації "Восток-SOS", Україна останніми роками стала лідером по кількості поданих заяв до Європейського суду з прав людини, і, станом на 2018 рік, українці посідають третє місце серед усіх заявників за національною ознакою, маючи трохи більше 7000 нерозглянутих (близько 12% від усіх) справ. Тобто проблема з відсутністю права на справедливий суд і надалі залишається гострою для більшості українців.
Більшість з цих заяв пов'язана з порушенням статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що забезпечує право на справедливий суд. Серед порушень і невиконання судових рішень, і затягування розгляду справ, і тривалий час перебування у СІЗО в очікуванні суду тощо.
Проте інші кандидати також поки не деталізують свої плани щодо забезпечення прав людини. Олександра Дворецька у своєму коментарі для нас нагадує, що найбільша публічна дискусія з часів Революції Гідності про права людини в Україні відбувалася в стінах парламенту наприкінці 2018 року перед введенням режиму воєнного стану.
Саме тоді низка теперішніх кандидатів на посаду президента, таких як Олександр Вілкул, Олег Ляшко чи Юлія Тимошенко, у своїх виступах піднімали питання неприпустимості обмеження прав та свобод громадян за умов воєнного стану.
Однак, як резюмує експертка, від цієї дискусії у парламентській залі та кулуарах до програм кандидатів не увійшло нічого, що дійсно було б пов'язане саме з піклуванням про права людини.
КІТ ЖИВИЙ?
Загалом роль президента як гаранта захисту прав людини дуже поверхнево висвітлюється у програмах кандидатів на найвищу державну посаду в країні. З одного боку навіть це є позитивом, адже вже сам факт декларування тих чи інших цінностей претендентами на найвищу державну посаду в країні є показовим. Однак така поверхневість свідчить також про недругорядність цієї сфери у політичних пріоритетах кандидатів.
Проблематика прав людини слабо висвітлюється не лише у передвиборчих програмах: у телерекламі кандидати взагалі не торкаються питань прав людини. У той час як аудиторія охоплення рекламних роликів у рази більша, ніж у сайту ЦВК, де можна ознайомитись з програмами.
Лише два кандидати з топ-10 торкаються екологічної тематики у своїх рекламних кампаніях на телебаченні. Це Олександр Шевченко та Олег Ляшко. Хоча кількість змістовно різних роликів, які виходили на національних ЗМІ протягом двох місяців кампанії, досить велика: 16 у Ляшка, по 12 у Вілкула та Шевченка, 10 в Бойка, 9 у Кошулинського, 6 у Зеленського, 5 у Тимошенко, по 4 в Порошенка і Гриценка. Витратили кандидати на поширення роликів чимало – від 10,3 млн грн у Кошулинського до 78,9 млн грн у Тимошенко.
Ігнорування теми забезпечення прав людини у програмах та рекламах кандидатів вказує на те, що, незалежно від результатів президентських перегонів, порядок денний у цій сфері політики, як і у попередні п'ять років, надходитиме від громадянського суспільства, що користується підтримкою міжнародних партнерів України, а не від найвищих державних кабінетів.
Ця стаття стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з Міжнародного Розвитку (USAID). ГО "Центр UA" була відповідальна за зміст цього матеріалу, але він не обов'язково відображає погляди USAID або уряду США.
