Виборча реформа: Що чекає нас на дільницях?

Вже восени у Верховній Раді говоритимуть про вибори. Цього разу – не тільки про те, як на них перемогти, а й про те, як їх проводити. На друге читання чекає проект Виборчого кодексу, який пропонує нові для України правила для парламентських і місцевих виборів – пропорційну систему з відкритими регіональними списками. Спробуємо розібратися, до чого готуватися виборцям.

Чому змінюємо?  

Перше питання, на яке треба собі відповісти, – для чого взагалі щось змінювати? Останні два скликання Ради ми обирали за змішаною системою, тобто половину депутатів – по мажоритарних округах, половину – по закритих партійних списках. Проблема в тому, що кожна з цих виборчих систем має свої прогнозовані наслідки, і змішана система в українських умовах системно погіршує політичну ситуацію.

Рада приймає закони, коли принаймні 226 депутатів сформували коаліцію і в коаліційній угоді погодилися щодо напрямку, в якому має розвиватися країна.

Коли половина мажоритарників, тобто чверть парламенту, мають власні, незалежні від партій, передвиборчі програми, з ними значно важче домовитися про спільний курс, ніж з депутатами, які пройшли за закритими списками й принаймні теоретично поділяють програми своїх партій. Це добре видно по теперішній Раді, де навіть для важливих голосувань коаліції дуже важко зібрати необхідну кількість голосів.

Не сприяє змішана система і появі стабільних партій. Сильним харизматичним кандидатам, які мають гроші, простіше перемогти на мажоритарному окрузі через самовисування, незалежно від політичних сил. Країна програє, коли доходить до важливих рішень, – депутати просто не можуть домовитися.

Ще одна проблема – визначальна роль грошей у виборчому процесі. Це і підкуп виборців на мажоритарці, й купівля прохідних місць у закритих списках.

Щоб дати цьому раду, українські та європейські експерти з виборчого законодавства з середини 2000-х рекомендують Україні перейти на пропорційну систему з відкритими регіональними списками.

Обрані після Революції Гідності 302 народних депутати і президент Петро Порошенко публічно пообіцяли, що наступні вибори відбудуться вже за новими, європейськими правилами. Проте з наближенням 2019-го року виконувати обіцянку бажання у них залишається все менше, з’являється спокуса зберегти змішану систему, забезпечивши собі можливість оновитися у владі.

Чи сформуємо ми наступний парламент за новими правилами, стане відомо вже цієї осені, оскільки змінювати правила у демократичних країнах прийнято за рік до виборів. Часу залишилось до жовтня 2018 року.

Чому ж депутати та президент так бояться виборчої реформи і чому вона потрібна Україні? Це стане зрозуміло, якщо розібратися у новій системі, яка пропонується у Кодексі.

Партійні, регіональні, відкриті

Ідея відкритих регіональних списків дуже проста: усі кандидати балотуються лише від партій, усі кандидати висуваються в конкретному регіоні, виборець може впливати на те, хто саме від обраної ним партії представлятиме регіон. Така система діє в багатьох країнах Європейського Союзу й робить кожного депутата відповідальним і перед партією, і перед конкретними виборцями конкретного регіону.

У системі, яку закладає проект Виборчого кодексу для України, ця ідея реалізується так:

• Участь у виборах беруть лише партії, тобто без блоків і списків безпартійних кандидатів.

• У Раду проходять партії, які набрали 4% і більше голосів по країні.

• Для участі у виборах партія формує загальнонаціональний список своїх кандидатів, а потім всіх кандидатів з цього списку розподіляє по 27 регіональних округах, які переважно відповідають областям. Окремими округами виділяються правобережний і лівобережний Київ, а також Кривий Ріг з агломерацією.

• У кожному окрузі кожна партія має висунути щонайменше 5 кандидатів.

Таким чином, кожна партія висуває один загальнонаціональний список і 27 регіональних, при чому кожен кандидат обов’язково є як у загальному списку, так і в одному (і тільки одному) з регіональних.

Далі справа за виборцем: ми отримаємо право проголосувати не лише за регіональний список партії, але і за конкретного кандидата з цього регіонального списку.

Отож, ви на дільниці

Найбільше на дільниці здивує незвично невеликий бюлетень. Виглядатиме він приблизно так:

Замість довгого списку з кандидатів чи партій, навпроти яких треба поставити "галочку", в новому бюлетені буде два трафарети, як на поштових конвертах. Перший – для двох цифр за партію, другий – для двох цифр за конкретного кандидата від цієї партії.

Наприклад, ми хочемо проголосувати за партію "Політ" і зокрема за Івана Микитовича Кожедуба з її регіонального списку. Для цього нам треба знати номер партії та номер конкретного кандидата. Де їх брати?

По-перше, цю інформацію будуть заздалегідь повідомляти самі кандидати і партії.

По-друге, в приміщенні дільниці та в кабінках для голосування будуть розміщуватися стенди, де ці цифри можна буде подивитися.

Далі все просто: якщо партія "Політ" має номер "05", а кандидат від неї Кожедуб – "03", то в бюлетені треба буде зазначити "05" і "03".

Вписувати треба завжди по дві цифри, тобто саме "03", а не "3". Це робиться для того, щоб не можна було переправити з "3" на, наприклад, "13".

Важливо також пам’ятати про те, що не можна голосувати водночас за партію і за конкретного кандидата від іншої партії, тобто не можна голосувати за якийсь один регіональний партійний список і при цьому за кандидата з іншого партійного списку.

О 20:00 виборчі дільниці зачиняються й далі справа за комісіями. Для них підрахунок стане складнішим, оскільки треба буде розбирати цифри, а не просто позначки в квадратах. Але загальний принцип залишається простим: розкласти бюлетені стосами по партіях, по кожній партії порахувати голоси за конкретних кандидатів і зафіксувати результати.

Навіщо все це?

Мета відкритих списків – створити умови, за яких через десять років партії в Україні стануть справді партіями. Ключ до цих змін – внутрішньопартійна конкуренція.

При теперішніх закритих списках уся боротьба для партійців здебільшого зводиться до того, щоб вибити чи купити в керівників партії місце повище. Виборці при цьому змушені обирати одразу все "меню", яке партії їм запропонують: ми зазвичай дивимося на першу "десятку", але насправді свій голос віддаємо і за тих, хто заховався значно далі.

Натомість при відкритих списках партійцям доведеться справді виборювати голоси і за себе, і за партію в їхньому регіональному окрузі. Система проста: чим більше голосів партія отримує в області, тим більше кандидатів від області пройде, тому доводиться вчитися грати в команді, брати людей з регіональних осередків. Замовляєш чорний піар на свого колегу по партії, який поруч з тобою у списку, – погіршуєш і свої, і його чи її шанси на перемогу. Взяли в список недоброчесного кандидата – журналісти опустять рейтинги для всіх кандидатів по області. Тому в найкращих умовах опиняться партії, команди яких на місцях працюватимуть на спільну мету і залучили впізнаваних у регіоні людей.

Саме цього сьогодні й боїться більшість наших політиків, які звикли до старих правил і не хочуть виходити з зони комфорту, коли гроші гарантують мандат. Нова виборча реформа не одразу зламає старі схеми з підкупом виборців і купівлею місць у списках, але зробить їх видимими й поставить у вкрай незручне становище партії, які будуть протягувати недоброчесних кандидатів.

Перехід на відкриті регіональні списки в Україні безумовно відбудеться, бо на це є об’єктивні підстави. Ми велика країна, якій важливо, щоб інтереси всіх регіонів були представлені пропорційно.

Ми хочемо від депутатів персональної відповідальності і не готові залишати за керівництвом партій останнє слово в питанні, хто саме потрапить до парламенту. Тому питання виборчої реформи – це питання часу. Часу нам, втім, бракує, тож не зайвим буде нагадати народним депутатам і президенту про їхні передвиборчі обіцянки й почати виборчу реформу вже цього року.