Мистецтво українського кнопкодавства має довгу історію, різноманітні традиції та стилі. Пропонуємо вашій увазі найбільш яскраві прийоми українських кнопкодавів.
Кнопкодавство – це ганебне та протизаконне явище українського парламентаризму.
Цей термін означає голосування депутата замість інших народних обранців за їхньою згодою або без. До того ж, це є порушенням статті 84 Конституції України та європейських стандартів.
Факти кнопкодавства в законотворчих органах фіксують у всьому світі, але лише в Україні це мистецтво досягло найвищого рівня. Аналітики пов’язують це з безкарністю кнопкодавів. Так, за 26 років жодного депутата не притягнуто до відповідальності за кнопкодавство, тому що чинне законодавство України не передбачає за це санкцій.
Тож мистецтво українського кнопкодавства має довгу історію, різноманітні традиції та стилі. Знання передаються від старих і досвідчених депутатів молодим, які додають у стилі щось нове.
Пропонуємо вашій увазі найбільш яскраві прийоми українських кнопкодавів.
Кнопкодави-технократи
Ці депутати знають ціну інноваціям та сучасним технологіям. Навіщо бруднити руки, коли на сусідню кнопку можна натиснути смартфоном? Звісно, винахідники телефону не так собі уявляли його майбутнє, але українські кнопкодави виводять гаджети на новий рівень.
Сенсеєм школи кнопкодавів-технократів у парламенті є депутат від "Народного фронту" Олександр Романовський.
На цьому навчальному відео для новачків депутат показує, як спочатку можна телефоном натиснути свою кнопку, а потім проголосувати за сусіда. Ура, рішення прийнято!
Кнопкодави-портфельники
Той же самий депутат Романовський є співзасновником школи кнопкодавів-портфельників.
Його фірмовий стиль – прикривати своє місце портфелем, за яким кнопкодавство начебто не помітне. Але ми вас все одно бачимо, пане Романовський.
Кнопкодави-падальники
Коли здається, що нижче вже не впадеш, українські депутати демонструють нові глибини та прийоми.
Засновником школи депутатів-падальників є нардеп від партії "Відродження" Василь Гуляєв.
Особливості стилю цієї школи полягають у стрімкому падінні всім тілом на пульт для голосування і одночасному натисканні потрібних кнопок.
Цю техніку необхідно шліфувати роками, щоб падіння виглядало природно та невимушено. До того ж, треба мати гострий зір, щоб не промахнутися і не проголосувати неправильно.
Найздібнішими учнями сенсея Гуляєва є юні падальники Євген Гєллєр та Віталій Хомутиннік з "Відродження".
Паперові кнопкодави
Засновником та ідейним натхненником школи паперових кнопкодавів уже довгі роки є депутат від "Блоку Петра Порошенка" Андрій Шинькович.
Основна особливість школи полягає у використанні паперів формату А4. Це можуть бути як чисті аркуші, так і роздруківки законопроектів. Колір не має значення – сенсей Шинькович може ефективно кнопкодавити як з білим папірцем, так і з зеленим. Ось що значить – майстер.
Кнопкодави-піаністи
Кнопкодав-початківець може проголосувати лише за себе та сусіда. Кандидат у майстри з кнопкодавського мистецтва може проголосувати за трьох. Майстер – за шістьох.
Існує ще легенда про "чорного кнопкодава", який може проголосувати взагалі за всю залу, але нам здається, що то неправда, фізично неможливо.
А от рівня майстра-піаніста досягти реально. Це доводить депутат з групи "Партія "Відродження" Антон Яценко, який примудряється голосувати одразу за шістьох колег. І навіть тричі поспіль.
Звісно, щоб досягти таких вершин, необхідно багато тренуватися і мати дуже та гнучке тіло, тож фізична підготовка є важливим напрямком у школі кнопкодавів-піаністів.
Старанний учень сенсея Яценка – депутат від "Радикальної партії" Андрій Лозовой, який кнопкодавив на п'яти місцях на пленарному засіданні 5 жовтня 2017 року. Такими темпами він скоро наздожене свого вчителя й отримає право відкрити власну школу і набрати учнів з молодих депутатів.
Кнопкодави-хейтери
Не всі майстри полюбляють глядачів. Сенсеї старанно оберігають свої техніки від стороннього ока, і дуже засмучуються, коли потрапляють в об’єктиви журналістських телекамер.
У таких випадках вони намагаються відлякати журналістів спеціальними магічними жестами. Так, наприклад, нардеп від "Опозиційного блоку" Євген Балицький використав техніку швидкого пальця.
А сенсей з "Народного фронту" Андрій Река продемонстрував техніку володіння язиком.
Групові кнопкодави
Гуртом і батька бити легше. А кнопкодавити – й поготів. Тож інколи представники різних кнопкодавських шкіл об’єднуються для проведення спільних занять та навчань.
Так сталося, наприклад, під час голосування на пленарному засіданні 20 червня 2017 року. Тоді було зафіксовано новий рекорд з кнопкодавства – у масовому порушенні Конституції брали участь десятеро нардепів.
Участь у навчаннях взяли такі провідні майстри, як Антон Яценко, Євген Гєллєр, Віталій Хомутиннік, Дмитро Святаш, Віктор Бондар та Станіслав Березкін з групи "Партія "Відродження".
Від "Опозиційного блоку", ймовірно, кнопкодавив Михайло Добкін за брата Дмитра. Його стиль настільки витончений, що людському оку важко прослідкувати за швидким кунг-фу майстра.
З "Народного фронту" порушували Конституцію Сергій Фаєрмарк, Андрій Река та Олександр Кірш.
***
Як бачимо, шкіл кнопкодавства в українському парламенті чимало – з різними стилями та підходами до порушення норм Конституції. Зовні це все має не дуже серйозний вигляд. Ну щось там хтось натискає, інколи кумедно, ну когось ловлять, що ж тут такого?
Серйозність кнопкодавства як порушення полягає в тому, що кожен депутат у середньому представляє 32 570 виборців. Ці люди делегували йому повноваження встановлювати і змінювати правила гри для мільйонів українців.
І коли один депутат голосує за іншого – він краде в цих людей можливість впливати на рішення в країні. Проголосував за одного – вкрав у 32 570. Проголосував за двох – вкрав у 65 140.
Українці звикли скаржитися на недієву Верховну Раду. Мало хто відчуває, що народні обранці дійсно відстоюють інтереси громадян.
Але невже проблема в самих тільки депутатах?
Не варто забувати, що до влади вони приходять не самі. Своїми голосами їх заводимо у парламент ми – виборці. Інколи у нас просто немає іншого вибору, інколи – не знаємо, хто потрапить до Ради за закритими списками.
Цю ситуацію може змінити нове виборче законодавство – пропорційна система з відкритими списками.
Але для цього необхідна політична воля як президента Петра Порошенка, так і нинішнього складу парламенту. Часу до наступних виборів лишилося не так багато. Тож варто починати роботу над змінами вже сьогодні.
