22 лютого 2014 року. На сцені Майдану неабиякий переполох: уперше після кількарічного ув'язнення тут має з'явитися найвідоміша жінка-політик України – Юлія Тимошенко.

Насуплено й повільно з однієї частини сцени на іншу суне Петро Порошенко. Вочевидь нервує ведучий, який оголошує про вихід політичної зірки. Й от на інвалідному візку в супроводі кремезних чоловіків в'їжджає ВОНА – з фірмово заплетеною косою на голові, сльозами на очах та на підборах.

"Ви знаєте, що політика – це театр, але я буду гарантом того, що ви знатимете, що за кулісами. …Я хочу зробити все, щоб ви побачили інших політиків, інших посадовців, інших чиновників… – готувала Тимошенко електорат. – Зараз я повертаюся до роботи. Я жодної хвилини не пропущу для того, щоб ви себе відчули щасливими на своїй землі!"

Політична боротьба та конкуренція завжди були сильною стороною Юлії Володимирівни. Вона найбільше розквітає в опозиції, особливо тоді, коли її намагаються позбутися.

Наразі Тимошенко – одна з фаворитів у президентських рейтингах, а партія "Батьківщина" є першою за симпатіями українців у майбутніх перегонах до парламенту.

Спецпроект "Вибори вибори" спільно з Громадським рухом ЧЕСНО дослідили, у чому секрет успіху ВО "Батьківщина" та як "батьківщинівці" працюють у нинішньому парламенті. Також ми пригадали кар'єрну історію політсили й ТОП найяскравіших випускників партії.

Історія Всеукраїнського об'єднання "Батьківщина" нагадує мелодраму з кримінальним присмаком. За майже 20 років його існування в партійних перипетіях було все: інтриги, підступні зради, відданість, ув`язнення, лікарні та політичні помсти.

Але нездатність будувати довготривалі партнерства партія вдало перетворила на свій козир, успішно прищепивши електорату образ "Батьківщини" як вічного опозиціонера.

Політолог Микола Давидюк зауважує, що партія прикривалася образом опозиції, навіть коли її лідерка двічі очолювала уряд. Адже критика влади завжди звучить яскравіше за непопулярні рішення та реформи держави.

На момент створення ГО Юлія Тимошенко була бізнеследі – очолювала газову корпорацію "Єдині енергетичні системи України".

1997 року Тимошенко вперше обрали народною депутаткою-мажоритарницею від Кіровоградщини. Згодом вона стала заступницею голови ВО "Громада" Павла Лазаренка – скандального прем'єра, який після гучної відставки перейшов в опозицію до Президента Леоніда Кучми.

Про тандем Тимошенко-Лазаренко досі ходять легенди. Вихідці з Дніпропетровщини створили газову схему: усі постачання нафтопродуктів з Росії до України контролював монополіст – "Єдині енергетичні системи України". Павло Лазаренко нібито відповідав за лояльність держави, а Юлія Володимирівна начебто виводила гроші, отримані за газ від українців, на приватні рахунки новоспечених енергетичних олігархів. Трансфери Лазаренку від Тимошенко становили 101 мільйон 78 тисяч 339 доларів, про що свідчать матеріали американської справи Лазаренка.

Того самого року у Верховній Раді ІІІ скликання створюють фракцію "Батьківщина", куди ввійшли 24 депутати, поміж яких були представники й ВО "Громада" (зокрема, Олександр Турчинов), й інших партій, включно з Комуністичною партією України.

1999 року опонентка Кучми стає віце-прем'єркою з питань паливно-енергетичного комплексу в уряді Віктора Ющенка. Відтак ВО "Батьківщина" набирає політичної ваги.

Відносна злагода тривала лише рік, аж доки Тимошенко, закріпившись у владному кріслі, не вирішує помститися за втрачений газовий бізнес новому монополісту – компанії "Нафтогаз", якою керував її давній бізнес-конкурент та екс-радник Кучми Ігор Бакай.

Під час візиту до Москви Тимошенко визнає борги України перед Росією за газ і покладає провину на "Нафтогаз". Та, схоже, амбіційна віце-прем'єрка не розрахувала своїх сил і впливу. У відповідь на такий сміливий крок Генпрокуратура порушує щодо лідерки "Батьківщини" карну справу – вона потрапляє до СІЗО за розкрадання державних коштів та ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах.

Щоб усталити прихильність електорату та зробити Тимошенко ще більш упізнаваною, політтехнологи розробляють для неї ще одну фірмову фішку – косу на голові. В одному з інтерв'ю колишній консультант Тимошенко Олег Покальчук пригадував:

На парламентських виборах 2002 року "БЮТ" отримав 27 мандатів та посів 4-те місце з-поміж усіх партій. Цього вочевидь було не досить, аби стати партією влади, але виникли перспективи для відносно нового політичного бренда.

На президентських виборах 2004 року "БЮТ" не висуває своєї кандидатки, натомість підтримує колегу з уряду кінця 1990-х – Віктора Ющенка. Політики домовляються, що після перемоги табору "помаранчевих" Тимошенко буде прем'єром. У результаті після Помаранчевої Революції "призи" дісталися й соратникам Юлії Володимирівни: Олександр Турчинов стає головою СБУ, Сергій Терьохін – міністром економіки, а Віктор Пинзеник – міністром фінансів.

Не минуло й року, як у "помаранчевій" команді щось пішло не так. Соратників непокоїть зростаюча популярність очільниці уряду та її вплив на процеси в державі. Зокрема, найбільше Юлія Володимирівна дратує амбітного кума Ющенка – Петра Порошенка, який на той час був Секретарем РНБО.

Між Порошенком і Тимошенко починається війна за вплив на ключові посади – колишні однодумці плетуть інтриги одне проти одного. Зрештою, це призводить до відставки обох політиків указом Ющенка та їхньої подальшої ворожнечі, кульмінація якої настає вже цієї весни.

Тоді Президент Ющенко зазначив:

Посварившись із Ющенком, Тимошенко знову переходить у комфортне для себе середовище – опозицію. От тільки стати головним опонентом влади їй не вдається, адже на цьому місці вже вмостилася "Партія регіонів" з її очільником Віктором Януковичем, який не без задоволення спостерігає за розбратом серед "помаранчевих".

Унаслідок інтриг у команді Ющенка "Партія регіонів" бере реванш – на парламентських виборах 2006 року вона посідає перше місце за кількістю мандатів у Верховній Раді.

"БЮТ" опиняється на другій сходинці, одержавши 130 місць у парламенті, а на третій – Народний союз "Наша Україна" Ющенка (86 депутатів). У складі команди Тимошенко до Ради вперше потрапляють молоді політики Наталія Королевська, Олег Ляшко, Сергій Пашинський, Андрій Портнов.

Та, попри більшість учасників Помаранчевої Революції в парламенті, "БЮТ" та "Наша Україна" не змогли створити коаліцію. Каменем спотикання стає… Петро Порошенко, якого Ющенко намагається зробити прем'єр-міністром, а згодом – спікером Верховної Ради.

"БЮТ" на такі умови не погоджується й обстоює кандидатуру Олександра Мороза. Так "коаліціада" й торги за посади затягуються на 4 місяці. Зрештою, це призводить до того, що "Партія регіонів" спільно із соціалістами та комуністами створює свою "Антикризову коаліцію" й домагається призначення Віктора Януковича прем'єр-міністром.

На радість "Блоку Юлії Тимошенко", співпраця Ющенка-президента та Януковича-прем'єра зазнає фіаско: за рік через політичну кризу Віктор Андрійович розпускає Верховну Раду. Тож відбуваються дострокові вибори.

"БЮТ" значно покращує свої результати, здобувши в Раді на 47 місць більше, ніж у попередньому скликанні. Зокрема, до парламентської команди Тимошенко долучаються нинішні політтехнологи Петра Порошенка Ігор Гринів і Віктор Уколов, міністр екології Остап Семерак та депутат-кнопкодав Антон Яценко.

Цікаво, що восени 2008 року, згідно з моніторингом "Української правди", спостерігалися синхронні голосування фракції Тимошенко з "Партією регіонів" (хоча "БЮТ" перебував у коаліції з "Нашою Україною"). Після Революції Гідності в маєтку Віктора Януковича активісти знайшли документи, що свідчать про ймовірні наміри Тимошенко поділити владу з Януковичем на 20 років – до 2029 року.

Утім, були й інші історії, які негативно позначилися на іміджі Юлії Володимирівни. Зокрема, під час російської інтервенції до Грузії 2008 року лідер фракції "БЮТ" Іван Кириленко заявив, що вважає за агресора грузинську сторону.

Сама ж Тимошенко під час зустрічі з Путіним 2009 року сміялася з його жартів про президентів Грузії та України.

Із приходом до влади Януковича справи в Тимошенко та її партії дедалі гіршають. Уряд Юлії Володимирівни відправляють у відставку. За її звільнення проголосували навіть 7 депутатів з фракції "БЮТ".

Нещодавно Юрій Луценко розповідав:

ВО "Батьківщина" оголошує себе головною опозиційною партією України й на парламентських виборах 2012 року гуртує в об'єднану опозицію низку партій – опонентів Януковича. Партійний список очолює представник "Фронту змін" Арсеній Яценюк.

У Верховній Раді 7 скликання ВО "Батьківщина" отримує 71 депутатський мандат. Ще 30 мандатів до кошика об'єднаної опозиції приносить ВО "Свобода". Арсеній Яценюк стає головою парламентської фракції, а Олександр Турчинов – очільником ради політсили. Тоді ж "батьківщинівцем" стає і чинний кандидат в президенти України Анатолій Гриценко.

2013 року до ВО "Батьківщина" входять партії "Фронт змін" Арсенія Яценюка та "Реформи і порядок" Сергія Соболєва. Попри ув'язнення, Тимошенко переобирають головою партії, а Арсеній Яценюк очолює політраду. До першої десятки в партійному списку потрапляють нинішні міністр внутрішніх справ Арсен Аваков та голова фракції "Народний фронт" Максим Бурбак.

Під час Майдану Яценюк є одним із трьох опозиційних лідерів, які стають "політичною вітриною" протестів у Києві. Проте після перемоги Революції Гідності його роль у партії відходить на другий план – з ув'язнення повертається Юлія Володимирівна, яка вбачає в новій політичній ситуації шанс уже на свій реванш.

Після легендарного виступу на Майдані 2014 року думки щодо Юлії Володимирівни розійшлися. Хтось бачив у ній, політув'язненій режимом Януковича, нову лідерку, але для більшості вона була привидом з минулого, існування якого на той момент цікавило українців щодалі менше.

Програш Петрові Порошенку на президентських виборах 2014 року, здавалося б, мав поставити хрест на кар'єрі Тимошенко. Тоді лідерка ВО "Батьківщина" хоч і посіла друге місце в перегонах, але набрала лише 12,81% голосів виборців на противагу 54,70% переможця й давнього опонента.

З партійного корабля Тимошенко знову почали тікати члени команди. Нова міграція "батьківщинівців" трапилася напередодні парламентських виборів восени 2014 року.

Раніше Рух ЧЕСНО писав, що, як повідомив наприкінці серпня 2014 року Арсен Аваков, однією з причин розколу у ВО "Батьківщина" була відмова поставити Арсенія Яценюка першим номером у партійному списку.

Однак, тікаючи, колишні соратники не врахували того, що Юлія Володимирівна не втратила своєї дивовижної здатності відроджуватися з попелу. Тому за майже 5 років вона втерла носа всім, хто відправляв її на пенсію: цілковито оновила імідж, команду, стратегію партії та вийшла в лідери соціологічних опитувань. Водночас партія "Народний фронт", за останніми даними, може взагалі не потрапити до парламенту 2019 року.

Наразі керівництво ВО "Батьківщина" є таким:

На парламентських виборах 2014 року партія посіла 6-те місце, одержавши 5,68% голосів виборців і, відповідно, 20 депутатських мандатів.

На хвилі Майдану та початку воєнних дій партійний список ВО "Батьківщина" розбавили журналісти, правозахисники та військові. Тимошенко навіть поступилася почесним першим номером у списку Надії Савченко – на той час полоненій льотчиці, яку судили в Росії.

Цікаво, що 2015 року саме за квотою "Батьківщини" посаду міністра екології обійняв Ігор Шевченко, нині більш знаний як поціновувач дармових шапок. Це стало відомо, коли нардеп від "Радикальної партії Олега Ляшка" Андрій Лозовий оприлюднив лист, у якому Юлія Володимирівна рекомендує призначити Шевченка урядовцем.

"Батьківщинівці" не надто сумлінно відвідують засідання Верховної Ради. За даними Руху ЧЕСНО, 13 із 20 депутатів злісно прогулюють роботу в парламенті. Причому найзатятішою прогульницею виявилася сама лідерка фракції Юлія Тимошенко, яка була відсутньою на 61% засідань. До топ-3 прогульників з "Батьківщини" потрапили також нардепи Сергій Власенко (57% пропущених засідань) та Андрій Кожем'якін (54,1%).

Не дуже активними є представники ВО "Батьківщина" й у голосуваннях. Так, депутат Руслан Богдан не брав участі у 82% голосувань, Андрій Кожем'якін – у 78%. Погано голосує і Юлія Володимирівна – вона пропустила 73% голосувань.

Колишній "батьківщинівець", а нині політтехнолог Петра Порошенка Віктор Уколов часто закидає Тимошенко, що вона системно не підтримує "антиросійських" законопроектів. Зокрема, лідерка ВО "Батьківщина" проігнорувала голосування за невизнання виборів президента Росії на території окупованого Криму, за закон про деокупацію Донбасу й визнання РФ агресором та окупантом, за закон про міжнародне правове співробітництво щодо злочинів, пов'язаних зі збиттям літака рейсу МН17 та деякі інші. Свій голос Тимошенко не віддала й за припинення дії Договору про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною та Російською Федерацією. За цей проект закону Рада голосувала 6 грудня, проте Юлії Володимирівни вчергове не було в сесійній залі.

Серед депутатів з фракції "Батьківщина" є і кнопкодави – ті, які голосують за своїх колег (неособисто). Зокрема, це Олександра Кужель та Сергій Соболєв. Нещодавно Олександра Кужель, схоже, голосувала за відсутню в сесійній залі Юлію Тимошенко під час розгляду законопроекту про перехід релігійних громад. Нагадаємо, що кнопкодавство – це порушення статті 84 Конституції України.

Шестеро з двадцяти "батьківщинівців" у парламенті є фігурантами антикорупційних журналістських розслідувань. Це Олександр Абдуллін (махінації з природними ресурсами), Руслан Богдан (підкуп виборців), Сергій Власенко (податкове зловживання – 2016 року задекларував подарунок від матері в розмірі 1,5 млн грн), Валерій Дубіль (не задекларував бізнесу 2014 року), Ігор Луценко (у 2014 році не задекларував свій бізнес) та лідерка партії Юлія Тимошенко (зафіксовано близько 10-ти податкових і владних зловживань).

Протягом майже 20 років у політиці Юлія Тимошенко позиціонує себе як борець за соціальну справедливість. Тому зараз, коли тарифи на різні послуги зростають ледь не щороку, у політика та її партії настав зоряний час.

"Геноцид", "зубожіння населення", "голодомор" – ці та інші страшилки стосовно життя в Україні впевнено оселились у лексиконі Юлії Володимирівни. Настільки, що навіть Український інститут національної пам'яті закликав не вживати цих термінів у політичних промовах.

Маніфест партії, що має назву "Україна переможе", містить 9 пунктів.

З першої ж сторінки йдеться про найпекучішу для українців тему – війну. Констатується, що Україна "під прямою загрозою воєнної інтервенції Росії", а події на Донбасі – "справжня війна та окупація українських міст російською армією".

Такими заявами партія намагається відкинути звинувачення на адресу своєї лідерки у проросійськості та симпатії до Путіна, які часто лунають від опонентів Тимошенко. Цікаво, що про Крим як у вступі, так і в самій програмі немає жодного слова. Про півострів Юлія Володимирівна згадує лише під час публічних виступів.

Ключові тези програми партії: "за мир, але не за мир будь-якою ціною", "за принципово інший переговорний процес", за вступ до НАТО та ЄС, за люстрацію та проти корупції, за більшу залученість громадянського суспільства до життя країни, за розвиток села й середнього класу, за зниження податків для бізнесу та підвищення зарплат і пенсій, за реформу місцевого самоврядування, а також за збереження статусу української мови як єдиної державної.

На кожній сторінці політичної програми ВО "Батьківщина" протиставляє себе чинній владі. Іноді доходить до маніпуляцій. Наприклад, у документі зазначено: "На жаль, українська влада до сьогодні не започаткувала жодного судового процесу в міжнародних судах проти країни-агресора". Але це не так, адже 2017 року Україна подала позов проти Росії до Міжнародного суду ООН у Гаазі.

Загалом, політична програма партії схожа на набір загальних, банальних обіцянок, які дає більшість політичних сил: зупинення війни, радикальні реформи, ліквідація олігархії тощо. "Ми впевнені, що жодна інша партія, крім "Батьківщини", таку роботу здійснити не може", – насамкінець аргументує політсила.

За майже 20 років діяльності на політичній арені ВО "Батьківщина" здобуло постійних прихильників, які від виборів до виборів забезпечують кандидатам від партії мандати як у парламенті, так і в міських та обласних радах. За результатами дослідження Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, ВО "Батьківщина" має один з найстабільніших електоратів з-поміж усіх українських політсил. Тобто більшість виборців ВО "Батьківщина" знають, що проголосують саме за цю партію, задовго до виборів.

Задля збереження лояльності так званого "ядра" виборців ВО "Батьківщина" традиційно використовує міфи про земельну реформу та спекулює на низькій обізнаності українців з ринком землі. На цих теренах з політсилою конкурують Аграрна партія України, а також колишній однопартієць, а тепер основний конкурент за сільський електорат – Олег Ляшко та його "Радикальна партія". Крім того, ВО "Батьківщина" часто порушує питання щодо необхідності зниження тарифів, що знаходить відгук у малозабезпечених виборців.

Адже партія впродовж майже 20 років є потужним самостійним гравцем зі стабільним електоратом, який усе ще вірить в образ борців-опозиціонерів, котрі приведуть Україну до низьких тарифів та інших благ. Чи допоможуть значний досвід партії та харизма її лідерки очолити країну й парламент, ми побачимо вже незабаром.