"Наш край" — партійний бренд команди депутатів-мажоритарників і мерів, які встигли попрацювати в парламенті та на місцях, зокрема в складі "Партії регіонів". Їх часто називають проектом Банкової — але в партії це, звісно, заперечують.

Імідж "господарників", які не займаються політикою, виявився вдалою стратегією на місцевих виборах, проте парламентські амбіції поки не скріплені єдністю команди і вкладеними ресурсами. Ставка на майбутніх виборах робиться на мажоритарні округи.

Партійне життя в Україні не вичерпується кількома партіями з Верховної Ради. Є впливові партії, які добре представлені в місцевих радах або активно беруть участь у протестах, проте не ухвалюють державних рішень і не є частими гостями ток-шоу. Одна з таких партій — "Наш край". Саме ця партія посіла 4 місце на місцевих виборах 2015 року, поступившись лише БПП, "Батьківщині" та "Опоблоку".

Очільники "Нашого краю" обрали імідж партії мерів та "міцних господарників". Вони намагаються бути підкреслено неполітичними та не лізти в топові конфліктні теми, які обговорюються по ТБ та у Верховній Раді.

В очах промайданівських критиків це трохи "підфарбована" партія "колишніх" — екс-регіоналів, корупціонерів і голосувальників за диктатуру. В очах антимайданівських критиків — проект Адміністрації президента, розрахований на перехоплення від "Опозиційного блоку" виборців Сходу і Півдня.

Однак сумніву не підлягає те, що партія створила унікальний імідж і досягла значного успіху на місцевому рівні в різних регіонах України.

Подібно до БПП та "Опоблоку" "Наш край" постав у 2014 році на основі маловідомої сили під назвою "Блокова партія". Важливу роль у процесі ребрендингу відігравав депутат-мажоритарник з Одещини Антон Кіссе. Певний час адреса партії навіть збігалася з адресою приймальні депутата.

Публічний імідж партії складається з кількох складових: "Наш край" — це 1) партія перевірених досвідом фахівців, насамперед управлінців місцевого рівня, 2) партія, не зацікавлена в політичних іграх та ідеологічних суперечках, 3) основа партії — регіональні осередки, зосереджені на розвитку своїх "малих батьківщин".

Читається як парадокс: ми не беремо участі в політичних іграх, тому реєструємо партію і йдемо в політику. Ця стратегія дала свої плоди. Та чи можна з нею сподіватися на створення парламентської фракції?

Наразі в опитуваннях частка виборців, які планують підтримати партію на виборах до Верховної Ради у 2019 році, ледь досягає піввідсотка. На думку директора соціологічної групи "Рейтинг" Олексія Антиповича, передумовою для появи істотної підтримки є "перш за все бажання партії рухатися на національний рівень замість декількох регіональних проектів":

Антон Кіссе ставить можливі передвиборчі альянси в залежність від успішності виборчої реформи, натякаючи, що партія буде в них зацікавлена в разі скасування "мажоритарки".

Із таким "господарницьким" іміджем не дивно, що програма партії повністю присвячена "місцевим" темам: самоврядуванню та децентралізації, модернізації ЖКГ, тарифам та енергоефективності, муніципальній безпеці. Із національних тем фігурують боротьба з корупцією, медицина та освіта. Зовнішня політика та війна на Донбасі в програмі не згадані — йдеться хіба що про допомогу переселенцям та учасникам АТО.

"Наш край" взагалі намагається оминати гострі питання та плекати образ поміркованої сили. Критика уряду постійно присутня, але в м'якій формі, без "тарифних геноцидів" у стилі Тимошенко.

Критикуючи "демонтаж соціальної держави" з боку урядів Гройсмана і Яценюка, партія по-різному ставиться до реформ. Наприклад, відкриття ринку землі там принципово схвалюють, але вважають, що законодавча база для цього ще не готова, і потрібні запобіжники ще не створені. А от проект нового Трудового кодексу чи скасування контролю цін на соціальні продукти критикують доволі жорстко.

Партія заявляє, що утримується від участі в масових акціях. До останнього часу її не помічали і в якихось радикальних діях для гри на публіку. Щоправда, нещодавно такий прецедент створив Сергій Шахов, який під час протесту шахтарів Луганщини, що приїхали до Києва вимагати зарплату, влаштував бійку з міністром енергетики Насаликом, а потім побився з "радикалом" Мосійчуком у прямому ефірі.

Ще один складник іміджу партії, який випливає з декларованої "аполітичності", — розігрування карти "третьої сили", відмежування як від влади, так і від опозиції. Вістря критики, як правило, зосереджене на уряді та мало стосується президента. Особливо це було помітно за часів Кабміну Яценюка, критика якого була більш гострою, ніж критика уряду Гройсмана. За останнього нардепи з "Нашого краю" стали більше голосувати разом з коаліцією.

Опоненти, політологи та ЗМІ часто представляють "Наш край" як проект Банкової для завоювання голосів на Сході та Півдні. Куратором партії називають першого заступника голови Адміністрації президента Віталія Ковальчука.

Про пропозиції останнього очолити нову партію розповідав голова депутатської групи "Воля народу" Ярослав Москаленко. Згідно з розслідуванням "Радіо Свобода", восени 2017 року до Адміністрації президента заходили щонайменше три важливі фігури "Нашого краю": Олександр Мазурчак, Олександр Фельдман та Сергій Шахов. Звісно, у самій партії заперечують зв'язок з АП.

А от під час суперечок з "Опоблоком" представники партії не стримувалися у виразах. Саме цю партію в "Нашому краї" звинуватили в провалі відставки Яценюка, коли парламент не зміг ухвалити її з першої спроби.

Найбільш гострим був конфлікт під час виборів на Луганщині (114 округ). Сторони звинувачували одна одну в фальсифікації. У "Нашому краї" відповідальність покладали на голову ОВК за квотою "Опоблоку".

Як в "Опоблоці", так і в "Нашому краї" не приховують взаємну неприязнь, спричинену конкуренцією за тих самих виборців. Об'єднання цих партій у блок перед виборами фактично неможливе.

Досі партія була цілковито зосереджена на місцевих виборах — і регулярно звітувала про успіхи. У половині областей вона входить до чільної п'ятірки за кількістю депутатів обласних, районних та міських рад. Крім того, 15 чинних міських голів висувалися від "Нашого краю", з них троє — на Київщині.

Такі результати не мають дивувати, адже в активі партії потужні регіональні лідери з фінансовим ресурсом, лояльні мережі місцевих політиків, а часто і зв'язки з найвпливовішими фігурами у владі. За даними Інституту масової інформації, "Наш край" був серед партій-лідерів за кількістю "джинси" перед місцевими виборами 2015 року, насамперед у місцевих ЗМІ сходу України.

"Родзинка" партії — відсутність яскраво вираженого лідера, з яким би партія чітко асоціювалася. З одного боку, в українських умовах це зменшує впізнаваність на національному рівні, з іншого ж — робить партію стійкою до політичної долі одного лідера.

Серед найбільш упізнаваних облич партії — кілька нардепів, а також колишні та чинні мери міст України.

Серед партійців є четверо нардепів-мажоритарників: Антон Кіссе, Олександр Фельдман, Сергій Шахов та Олег Недава. Вони представляють округи відповідно Одеської, Харківської, Луганської та Донецької області.

Хоча певний час обговорювалося створення однойменної з партією групи депутатів, цього не відбулося, і партійці розкидані по різних фракціях і групах: Кіссе представляє групу "Відродження", Шахов і Фельдман входять до "Волі народу", а Недава є членом пропрезидентської фракції.

Шахов після обрання заявляв, що єдиною фракцією, до якої він вступить, буде фракція "Наш край". Та вже через півроку він обрав групу "Воля народу". А перед цим вступ Фельдмана до "Волі народу" в партії описували як частину роботи зі створення групи "Наш край".

Про різнорідність групи й неузгодженість позиції "нашкраївців" свідчать дані про синхронність голосувань з коаліцією. Депутати не діють як одна група: голосують різноманітно, з великим розкидом значень між різними депутатами і з великими коливаннями в часі.

За уряду Яценюка за винесені на остаточне голосування законопроекти найбільше голосував член фракції БПП Недава, а за прем'єра Гройсмана його показники більше схожі на показники Кіссе та Шахова. Причина в тому, що інші нардепи-"нашкраївці" стали більше голосувати разом з коаліцією саме за Гройсмана.

Якщо Шахов і Недава — новачки у Верховній Раді, то Кіссе і Фельдман — її старожили. Починаючи з 4-го скликання (2002-2006 роки) Фельдман обирався нардепом 5 разів, а Кіссе — тричі. При цьому обидва нардепи встигли змінити кілька політичних сил, намагаючись поменше перебувати в опозиції: до "Відродження" Кіссе був у СДПУ(о) та "Партії регіонів", а Фельдман до "Волі народу" змінив прокучмівську "Єдину Україну" на БЮТ, а БЮТ — на "Партію регіонів".

Перебуваючи у фракції "регіоналів", і Кіссе, і Фельдман підтримали закони 16 січня. Це саме стосується й чотирьох інших членів Політради або очільників регіональних осередків партії — Сергія Кальцева, Володимира Макеєнка, Володимира Сальдо та Андрія Табалова.

У керівному складі "Нашого краю" взагалі чимало екс-"регіоналів", а деякі колишні депутати також були схильні триматися ближче до влади, за потреби змінюючи фракцію. Враховуючи концепцію "партії господарників", це не дивує: адже логіка і мера, і мажоритарного депутата полягає в тому, щоб "вибити" з центральної влади виконання її зобов'язань щодо регіону або надання йому преференцій — наприклад, у вигляді "депутатських" субвенцій на соціально-економічний розвиток.

Від таких вливань залежать перспективи політика на наступних виборах, а тому йому вигідно бути лояльним до влади. Мабуть, саме з цієї причини жоден із народних обранців з "Нашого краю" не підтримав проект Виборчого кодексу, що передбачає скасування мажоритарного компоненту виборів.

Це голосування — ще один доказ того, що в партії сподіваються на заведення своїх членів до парламенту на одномандатних округах.

Про те, що власні інтереси на місцях для партійців важливіші за парламентську діяльність, свідчать основні показники діяльності чотирьох нардепів. Усі вони брали участь менше ніж у половині голосувань, а троє були помічені в кнопкодавстві.

До ядра "Нашого краю", крім кількох нардепів, належить ціла низка колишніх і нинішніх мерів міст: екс-мер Кам'янця-Подільського і колишній перший заступник голови КМДА Олександр Мазурчак, голова КМДА під час завершального етапу Майдану Володимир Макеєнко, колишній мер Маріуполя Юрій Хотлубей і екс-мер Херсона — Володимир Сальдо, чинний мер Бердянська Володимир Чепурний і міський голова Борисполя — Анатолій Федорчук...

Усе це люди з різним бекграундом і різними результатами роботи у своїх регіонах. Якщо досвід Кам'янця-Подільського справді зажив певної позитивної слави в Україні, то в пересічного херсонця навряд чи викликають особливу ностальгію часи мера Сальдо, за якого на площі перед Драмтеатром у самісінькому історичному центрі було зведено бізнес-центр, котрий фактично залишається порожнім.

У серпні в Запоріжжі задля будівництва ТРЦ на ділянці, орендованій компанією голови міської організації "Нашого краю" Володимира Кальцева "Ленд дівелопмент", вирубали цілий сквер. А мер Ладижина на Вінниччині Олександр Коломєйцев запам'ятався не надто дипломатичним ставленням до депутатів, одного з яких він назвав "дураком" і запропонував "піти повіситись".