Смертник ЛУК'ЯНЕНКО:

Лук'яненко воював з 15 років. Його мобілізували, бо він не міг довести, що ще неповнолітній. З України Левка Лук'яненка перекинули в Австрію, де він прослужив до 1949 року. Звідти – у Грузію і Закавказзя, де він служив до 1953 року.

Коли Лук'яненко приїздив додому, то бачив, що сім'я живе в злиднях. Тоді й вирішив для себе, що треба робити далі.

Згодом Лук'яненко визнав, що це був неправильний, "мазепинський шлях". Після того, як у 1956 році він прочитав два томи Грушевського, вирішив змінити тактику.

Згодом цей студент, який став дисидентом, у своєму учнівському зошиті в лінійку написав чернетку тексту Акту проголошення незалежності України.

Щоб вибороти незалежність, Лук'яненко вирішив створити Українську робітничо-селянську спілку.

Ващук відніс програму організації в львівське КДБ, зрадивши організаторів.

На початку 1961 року начальник слідчого відділу Управління КДБ у Львівській області майор Сергадєєв порушив кримінальну справу. Через кілька днів Лук'яненка затримують вночі. Це типова практика КДБ – проводити такі акції ближче до ранку, коли люди мирно сплять у своїх квартирах.

Пройшло понад півстоліття, і те, що передбачав Лук'яненко у своїй програмі – відкритість сесій та можливість позбавити депутата повноважень за непідзвітність, – це вже норми українського законодавства.

Лук'яненко як адвокат під час допитів дає свідчення так, щоб не видавати друзів:

- "Не можу згадати",
- "Проглянувши записну книжку, я так і не зміг згадати прізвище…",
- "…был ли еще кто завербован в УРСС, я точно не знаю".

Він називає лише ті прізвища, чию участь у справі вже не було жодного сенсу заперечувати.

На суді Лук'яненко дослухався до порад адвоката і дещо змінив свої свідчення в частині мотивів своїх дій. Імовірно, він зрештою усвідомив, що вирок може передбачати найвищу міру покарання – смертну кару. У своїх свідченнях під час судового засідання він пояснює створення УРСС своїм прагненням "усунути недоліки на селі та розширити демократію" і визнає, що обрав для цієї мети не той шлях.

Адвокат Коваль просив суд врахувати правдивість свідчень підсудного і те, що він засуджував свою діяльність, та зберегти йому життя.

У камері смертників Лук'яненко провів 72 дні. Він кожної миті очікував розстрілу.

Лук'яненко подав касаційну скаргу на рішення суду. У скарзі він пише, що вважає вирок правильним по суті, однак міру покарання – занадто суворою, пише про власне розкаяння і зрештою просить про те саме, що й адвокат, – залишити йому життя.

Під час ув'язнення дисидент знайомиться з тими, хто так само боровся з системою. Тут вони вільно пересувалися і спілкувалися.

Кваліфікували дії підсудного за Кримінальним кодексом УРСР, який тоді щойно був введений у дію (з 1 квітня 1961 року).

Термін першого ув'язнення сплив у 1976 році. Дисидента привезли до Чернігова зумисне, щоб він не їхав до батьків і не розповідав про тортури у Володимирському централі.

У рік, коли Лук'яненко вийшов на свободу, він з ініціативи Миколи Руденка започаткував створення Української Гельсінської групи. Через рік його знову арештували.

Кримінальна справа налічує 15 томів, у яких зібрано численні експертизи, протоколи допиту свідків, протоколи обшуку, публікації та статті підсудного, але справа не містить протоколів допиту самого Лук'яненка.

Слідчі продовжували строки попереднього слідства, узгоджуючи це з Прокурором УРСР Федором Глухом і заступником генпрокурора СРСР. Саме Глух давав вказівку порушити кримінальну справу проти В'ячеслава Чорновола, якому спецслужби дали прізвисько "неугомонний".

У зв'язку з необхідністю кваліфікації дії за ст. 62 ч. 2 КК УРСР Лук'яненка звинуватили у виготовлені та розповсюджені документів антирадянського змісту, в тому числі й листа від Василя Стуса, в якому поет прохав прийняти його до членів Української Гельсінської групи.

Левко Лук'яненко, ознайомившись зі справою, подав чимало клопотань – але вони всі були відхилені слідством.

Дисидент від державного адвоката відмовився, звернувся з проханням надати адвоката через генконсульство США і вимагав присутності преси.

Після того, як відповіді на ці клопотання він не отримав, 15 липня 1978 року Лук'яненко оголосив голодування.

Суд не просто не був гласним. Виїзні засідання проводили у місті Городня подалі від людських очей.

Лук'яненко заявив відвід прокурору, пославшись на те, що той є членом компартії, а його судять за політичною статтею, тому прокурор не буде об'єктивним. Суд не задовольнив цей відвід. Тоді підсудний заявив відвід головуючому судді на тих самих підставах – як члену КПРС. Після відмови в задоволенні клопотання Левко Лук'яненко заявив відвід всьому складу суду, в задоволенні якого йому теж було відмовлено.

У зв'язку з незадоволенням клопотань і відводів Лук'яненко подає клопотання про слухання справи без його участі, в чому суд йому також відмовляє. Але суд дозволив Лук'яненку захищати себе самостійно.

Обвинувачений Лук'яненко заявляє, що "винним себе не визнає, показання суду давати не буде". На численні запитання прокурора Лук'яненко просто мовчав, але на деякі неохоче дозволяв собі дати відповідь. Він почав відверто, але дуже тонко знущатися над судом, подавши клопотання про зачитування в суді його статті "Зупиніть кривосуддя", але суд очікувано відмовив у задоволені клопотання.

Після допиту свідків суд перейшов до дебатів, у яких прокурор Лісний В. Й. прохав визнати Лук'яненка винним, визнати його особливо небезпечним рецидивістом і засудити до позбавлення волі на 10 років у виправно-трудовій колонії особливого режиму з засланням на 5 років. Суддя постійно перебивав Лук'яненка й оголошував перерву.

У слідства виникло питання, чому дисидент зберігав лист Стуса.

Чернігівський обласний суд у складі головуючого Білика О. А., народних засідателів Приходька П. П. та Радченка М. П. за участю прокурора Лісного В. Й. оголосив вирок, який цілком відповідав очікуванням прокурора.

Нагадаємо, що за незалежної України також вшанували званням прокурора у справі Чорновола – Бориса Антоненка.

У жовтні 1991 року Лук'яненка реабілітували на підставі закону "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" від 17 квітня 1991 року.

Лук'яненко в період гласності й перебудови просував ідею створити багатопартійну систему і знищити монополію Комуністичної партії.

Далі парламент підтримав Акт проголошення незалежності України.

Після проголошення Акту незалежності в Україні відбулися вибори Президента. Одночасно проводили і референдум, де українці мали визначитися, чи підтримують вони незалежність.

Націоналісти не змогли домовитися, й на посаду Президента балотувалися від Народного руху В'ячеслав Чорновіл, а від Української республіканської партії Левко Лук'яненко.

Лук'яненко ж використовував статус кандидата, щоб люди на референдумі підтримали незалежність України.

Довірена особа Чорновола в Харкові, чинний правозахисник Євген Захаров пояснює руху ЧЕСНО, що кандидати-націоналісти агітували проти Кравчука і за незалежність, не критикуючи один одного:

Але навіть якби дисиденти домовилися і виступили єдиним фронтом, перемогти їм би не вдалося. "Червоного директора" Кравчука підтримали майже 62% виборців.

Але на Львівщині, Тернопільщині та Франківщині Чорновіл мав перший результат. На Львівщині його кандидатуру підтримали понад 90% виборців. Понад 90% підтримали незалежність України.

Чорновіл виступав за федералізацію.

Лук'яненко став першим послом незалежної України в Канаді і згодом став народним депутатом.

У 2011 році Лук'яненко наголосив, що влада в Україні хоче встановити диктатуру "Партії регіонів".

Лук'яненко навіть на схилі літ неодноразово їздив на Донеччину, підтримував українські ініціативи і пояснював місцевим мешканцям, чому не варто боятися режиму Януковича.

За словами журналіста Юрія Никорака, Левко Лук'яненко передбачав війну України з Росією і вважав її неминучою.

У 2014 році Лук'яненко звернувся до Президента Порошенка у колективному листі проти формулювання "АТО".

Лук'яненко пішов з життя 7 липня 2018 року. Дисидент перед цим хворів і його в лікарню відвозила дружина.

За словами рідних, Лук'яненка хотіли виписати додому.

Левко Григорович не дожив до 27 річниці незалежності України півтора місяця.

На честь дисидента можуть перейменувати площу та станцію метро Льва Толстого. Петицію до Київради про підтримку такої пропозиції можна підписати онлайн.

Ще за життя Лук'яненко у 2016 році отримав Шевченківську премію за зібрання творів у 13 томах "Шлях до відродження".

На відкритті виставки "Левко Лук'яненко. З вірою в Незалежність України", приуроченій до річниці проголошення Акту незалежності та присвяченій її видатному творцю, співкамерник Лук'яненка Василь Овсієнко продекламував вірш їхнього товариша Василя Стуса "Так ми відходимо, як тіні", який, за його словами, "годиться як прощальний для усіх нас":