Кіна не буде або чи є шанси на реінкарнацію у Літнього театру?

Між колись бездоганно викладеною бруківкою проросла трава, подекуди відсутні шматки плитки притрушені доволі густим шаром сміття: розмоклими під дощем недопалками, напівзітлілим листям та іншим непотребом. Колись білі стіни, що обрамляли сцену і тримали екран, похилились. Понуро і безнадійно. Такий вигляд має сьогодні популярний колись Літній театр Одеської філармонії.

Він розташований у самому серці міста – на вулиці Дерибасівській у Міському саду. Майже два десятки років театр ховався за чорними воротами, і  навіть не всі містяни здогадувалися про його існування. Про це місце забули навіть пошукові системи: за запитом "Літній театр" вони пропонують інформацію про "Зелений театр". Пам’ятають хіба що ті, хто приходив сюди слухати джазово–романтичного Леоніда Утьосова та джазово–неповторного Олега Лундстрема…

Що було?

"Літній театр – це територія міського саду, яку Фелікс Де Рібас подарував місту. Про це свідчать архівні записи, що збереглися від кінця 19 століття", – розповідає Юрій Нікітін, голова ГО "Збережемо Одесу самостійно".

То чому ж театр став не місцем, де панує Мельпомена, а пристанищем давньогрецької богині Ати, що несе  лише розруху і спустошення?

За словами Степана Черешні, представника волонтерського руху "Спільна мета", театр 18 років стояв закритим, це була просто огороджена територія. "Завдяки небайдужим громадянам, що організували збір підписів ще тоді, коли закону про петиції не існувало (було зібрано 2700 підписів), з’явилася можливість подати від імені громадськості у міську раду пропозиції щодо цієї території", – розповідає активіст.

"Було запропоновано на підставі Закону про місцеве самоврядування викупити цю територію коштом міської ради. Проте виявилось, що чиновники мало зацікавлені у цьому", – продовжує він, – Сьогодні ми бачимо результат безгосподарності облдержадмінстрації, яка відмовилася від прав на цю територію, що раніше належала одеській філармонії, поступившись ними приватній особі за 300 тисяч гривень".

Територія Міського саду зараз частково перебуває і в комунальній, і в приватній власності. Крім того, відкриті два судові провадження щодо території саду. За словами Юрія Нікітіна, одне – проти Державної архітектурно–будівельної інспекції, що на землі, включеній до історичного ареалу, мала нібито намір побудувати восьмиповерховий торгівельний центр. Інше провадження ініційоване забудовником, спільним підприємством "Солінг".

Віталій Устименко, координатор ГО "Центр UA" в Одеській області вважає, що фізично відстояти театр – це лише півсправи. Важливіше – знайти способи його ефективного використання.

Саме з цією метою громадське об’єднання від 2017 року організовує публічні консультації. Їх учасниками є представники громади, експертного середовища, архітектори та інші зацікавлені особи. А от представники місцевої влади та депутати не надто активні, з жалем відзначає громадський активіст.

"Вони отримали персональні запрошення, але не готові дискутувати, не готові пояснювати, чому цей простір має бути закритим, чому тут не можуть перебувати одесити і не можуть реалізовуватися якісь проекти. І вони вже точно не готові пояснити, чому тут має бути збудований торгівельний центр, а не літній театр", – прокоментував Устименко.

На останній публічній консультації був присутній всього один телеканал та громадські активісти. Представники забудовника і влади, які приймали рішення щодо Літнього театру і без яких проблема не може бути вирішена, попри запрошення, не з’явилися.

Наразі земельна ділянка, на якій розміщений театр, належить одеській громаді, будівлі та споруди на території, бруківка, а також точка підключення  електроенергії – приватна власність. Зрозуміло, що театр не може функціонувати без електроенергії, а лише власник споруд може звернутися в обленерго для підключення. Тож без порозуміння одеської громади зі спільним підприємством не обійтися.

У серпні 2015 року волонтери "Спільної мети" вперше за багато років нагадали одеситам про зачинену частину Міського cаду. У вільному доступі з’явилися фото та відео території, що більше нагадувала зону відчуження. Активісти проводили тут творчі заходи, які вони називали "артпідготовками", а потім "артобстрілами". Це були креативні акції, пов’язані з публічними демонстраціями кінофільмів, футбольних матчів тощо.

Волонтерська організація у 2016 році продовжила спроби вдихнути життя у Літній театр. На його території облаштували фан–зону, двічі на день організовували кінопокази. Волонтерам допомагали небайдужі школярі та студенти. Сцена функціонувала, підлітки займалися на турніках і брусах. Почали думати навіть про встановлення дитячого майданчика.

"Чого ми закрили цей проект? – розмірковує В. Савченко. – Ми справді півроку щодня бачилися, ходили, збиралися, фарбували… але ажіотажу не було. На один фільм збиралося близько 12 людей… Міська влада запевняла нас, що вона займається цим питанням, але ось як воно вийшло…"

Представники СП "Солінг" заявляли, що  коли громадські активісти матимуть хороший перспективний проект, вони готові з ними співпрацювати і фінансувати оновлення театру.

"Ми зібрали тоді Асоціацію архітекторів Одеси, підготували 4 проекти й подали їм, але  архітектори визнали всі проекти недоцільними, тобто такими, що не зможуть себе реалізувати", – із гіркотою згадує волонтер.

То де ж вихід?

Що буде?

На переконання Степана Черешні, виходом із ситуації має стати приватно–публічне партнерство. Територія повинна залишатися надбанням громади, оскільки вона є частиною міського саду. Більше того, такою можливістю потрібно скористатися як прецедентом для врегулювання майбутніх подібних конфліктів, там, де це стосуватиметься історичних територій, територій загального відпочинку та рекреаційних зон, до яких є небайдужою громада міста.

Ця територія, на думку громадського активіста, може використовуватися і з комерційними цілями. Тут можуть бути певні об’єкти суспільного дозвілля –  це має бути щось універсальне, доступне кожному. Однак все залежить від згоди власника споруд, без якого неможливо зробити ні кроку, наприклад, підключити воду, електрику тощо.

Ідею комерційного використання підтримує і Юрій Нікітін, голова ГО "Збережемо Одесу самостійно".

"Тут можуть стояти продавець кави, продавець сувенірів,  можуть розміщуватися художники зі своїми мольбертами і портретами", – розмірковує він.

"Ідеальним форматом рішення цього питання було б ініційоване  СП "Солінг" укладення договору з певною комерційною структурою, яка й має створити умови для невеличких центрів дозвілля, скажімо, дитячих атракціонів", – прояснює  ситуацію Степан Черешня.

А що ж будівництво торгівельного центру? Поки тривають судові провадження, будівництво розпочатися не зможе. Як пояснив Юрій Нікітін, прокуратура, не без подачі губернатора Одеської області, звернулася в суд з проханням відмінити дію дозволів на будівництво до завершення судових процедур. Тому будь–які будівельні роботи вважатимуться карним злочином.

Ольга Квасницька, депутатка Одеської міської ради від "Самопомочі", налаштована менш оптимістично. Вона розповіла, що вся переписка, яка велася нею з державними інституціями, не дала бажаного результату.  "Я від жодного державного інституту, а це і міністерства, і Державна Архітектурно–будівельна інспекція (ДАБІ), – не отримала  конкретної відповіді", – каже вона.

Крім того, відповідно до містобудівного розрахунку, який пані Квасницька отримала завдяки депутатському зверненню, 97% території театру має бути забудовано. Ба більше, висота цієї будівлі перевищує 30 метрів. "Така висотність порушує і наказ Міністерства культури, і історико–містобудівний план", – обурюється депутатка.

На її переконання, вихід з цієї ситуації лише один – це зміни у історико–архітектурному опорному плані, завдяки яким територія Літнього театру буде внесена у межі Міського саду.

"Відсутня землевпорядна документація на міський сад, відсутні межі міського саду та його кадастровий номер, і це дає широкі можливості для маніпуляцій", – пояснює Квасницька.

Чим серце заспокоїться?

Ситуація довкола Літнього театру Одеської філармонії має чимало підводних течій і прихованих рифів, не відомих навіть безпосереднім учасникам подій. Одне з можливих рішень – це зібратися біля сцени театру (на сцену – зась, бо вона небезпечна для здоров’я) і, відкинувши емоції, спробувати знайти спільні точки дотику. Адже кінцевий інтерес для усіх має бути один – збереження Літнього театру для Одеси та одеситів.