Реінкарнація сміття, або проблема переробки відходів в прифронтових містах

Громада Сіверодонецька, не зважаючи на фантомні болі війни та постійне відчуття небезпеки, намагається дати раду екологічним питанням. Активісти організовують публічні консультації за участі представників влади, щоб напрацювати план впровадження системи сортування побутового сміття та подальшої його переробки. Громада гуртується не лише перед загрозами війни, але також і екології, які не такі явні, але вже впливають на якість життя в привронтових містах.

Поїздка в Сіверодонецьк справила на мене неабияке враження, адже коли бачиш воронки від вибухів снарядів, обстріляні паркани та перериті ліси, в голові виникає питання –  а як же там живуть люди, поблизу зони бойових дій? А люди живуть і на відміну від мене, людини, що вперше побувала в Луганській області, не звертають вже увагу на військових та блокпости. І при цьому намагаються вирішити таку собі  проблему як сортування та переробка сміття, як би це не дивно для мене звучало.

Приїхавши до міста, я відчув спокій. На відміну від Києва, ніхто нікуди не поспішав. В цьому невеликому містечку кожен мешканець займався своєю  справою. Я вирішив, що краще познайомитись з атмосферою цього місця мені допоможе піша прогулянка до мого готелю, котрий виявився гарним місцем з символічною назвою "Мир".

Під вечір я зустрівся з моїм координатором ГО "Центр UA" Сергієм, який розповів мені про проблеми міста та відповів на так хвилююче мене запитання: "Як же живуть звичайні люди коли поруч з ними йде війна".

Загалом проблема переробки сміття стосується не лише Сіверодонецька, а всієї України. І вона залежить як від культури кожного українця, так і від влади, яка має створити умови для правильного сортування сміття та його переробки.

Наступного дня, я мав одразу дві зустрічі: з членом правління громадської організації "Наша громада" Зоєю Жадан та начальником відділу Кремінського бюро правової допомоги Сіверодонецького місцевого центру Єременко Наталією.

Якщо дивитись на світову статистику, то ми дуже сильно відстали – переконані активісти. Напевно тому, що культури немає в українців з сортування відходів і загалом ставлення до побутового та промислового сміття в українців не надто європейське. "Наскільки я вивчала цю проблему, то десь 200 – 300 кг сміття кожне домогосподарство щороку викидає. Це 17 мільйонів тон сміття по Україні. Сміттєзвалищ величезна кількість. Небезпека на цих звалищах колосальна: пожежі, отруєння вод та грунтів. Дуже часто це просто спонтанні звалища. Водночас лише 5% від цього сміття, що є в Україні доходить на переробку, інші ж 95% йдуть на звалище." – зазначає Наталія Єременко.

Для вирішення цих питань на рівні Сіверодонецька громада намагається організовувати публічні консультації, щоб за участі жителів міста, екологів та представників влади напрацювати план вирішення проблем з відходами, які в майбутньому можуть призвести до екологічної катастрофи в регіоні. Консультації – новий інструмент співпраці влади і громади в регіоні, який привчили до вертикальної співпраці, коли влада каже "так!", а громада ствердно киває.

"Якщо взяти приклади з розвинених країн, таких як: Швеція, то там 99%  відходів утилізуються. З нього роблять дороги, паливо, папір. В Україні заводів з переробки сміття немає наскільки я знаю."  – бідкається пані Наталія. Відсутність прикладів в успішних містах створює умови за яких навіть ті малі громади, які замислюються про проблему переробки сміття не можуть переймати досвід українських міст.

Активісти переконані, що жителі міста зможуть впровадити практики сортування сміття в щоденному житті. Водночас, спочатку влада має створити інфраструктуру, як мінімум поставити баки, а тоді розповідати людям, зробити рекламу. Екологи готові впроваджувати спеціальні форми навчання в школах та дитячих садках, але без функціонуючої інфраструктури для сортування відходів – це неможливо.

"Для нашої людини важливе питання стимулів, щоб робити якусь роботу не безкоштовно, аби з'явилась зацікавленість в цьому. І я погоджуюсь з тим, що дітей треба навчати з самого дитинства, тоді дитина буде знати, що пластмасу треба кинути в червоний бак, а папір, припустимо, в зелений, а потім діти про це вдома батькам розкажуть. Головне, щоб була мотивація. Але питання ще в тому, куди сортоване сміття дівати." – переконана Наталія Єременко.

В першу чергу в цьому має бути зацікавлена місцева влада, адже офіційних звалищ дуже мало, здебільшого, вони стихійні і з цим потрібно щось робити. Активісти переконані, що питаннями війни та соціального захисту не варто прикриватися при вирішенні таких проблем, як екологічні, адже вони матимуть значний вплив в довгостроковій перспективі, навіть коли буде відновлено цілісність українських територій та повноту влади в Донецькій та Луганській областях, блудна вода, отруєні грунти залишаться і з цим треба буде давати раду.