Лід і полум’я виборчої реформи. Чому політична еліта боїться відкритих списків?

Сьогодні Україні потрібні прозорі, цивілізовані й ефективні правила гри на виборах. Це питання, у тому числі, збереження суверенітету і державної безпеки. Але часовий ресурс для системних змін майже вичерпано.

19 жовтня 2017 року Верховна Рада як вищий представницький орган в Україні провалила три законопроекти щодо виборів, тим самим продемонструвавши своє ставлення до виборчої реформи.

Ядром одного з провалених проектів (№1068-2) є виборча система із відкритими списками. Свого часу вона отримала позитивні висновки Венеціанської комісії Ради Європи, щоправда у складі іншого законопроекту.

По суті, цей проект закону міг би стати втіленням коаліційного зобов’язання теперішньої більшості у парламенті. Не склалося. Як поки не складається і з перезавантаженням Центральної виборчої комісії. Згадаймо, у ній 13 з 15 членів працюють із "простроченими" повноваженнями в режимі "stand by". Деякі вже понад два роки.

Ще 7 червня 2017 року президент вніс подання на нових членів ЦВК, але в такій конфігурації, яка не знайшла необхідну кількість голосів у парламенті. Так воно там і лежить, нерухоме, майже 5 місяців.

"Тривають консультації" – кажуть там. Поки влада не зможе знайти консенсусу, майже весь склад вищого адміністративного органу у сфері виборів країни делегітимізовано з точки зору суспільної довіри.

Що ще з виборчих питань? Два нагальні проекти виборчих кодексів, які обіцяють поставити на голосування найближчим часом. Враховуючи, що з їх приводу відсутній будь-який діалог як всередині депутатського корпусу, так і в експертних колах, – усі розуміють, що з вірогідністю у 99% на них чекатиме доля попередніх провалених законопроектів.

Таким чином, сьогодні влада у виборчій реформі тяжіє до нуля. За рік до наступних парламентських виборів ми маємо виборче законодавство авторства команди Януковича. Яке чомусь дуже до душі припало теперішнім керманичам.

Під час особистого спілкування з представниками депутатського корпусу, коли намагаємось зрозуміти причини такого несприйняття і небажання змін у сфері виборів, часто виникає когнітивний дисонанс.

Одні депутати вважають, що списки називають відкритими тому, що їх публікуватимуть у газетах.

Інші, посилаючись на результати останніх місцевих виборів, переконані, що така система призведе до викривлення волі виборців та, отримавши перемогу в регіональному окрузі, можна в підсумку не потрапити до парламенту.

При цьому вже всі забули, що сам закон про місцеві вибори у "владній" редакції, який анонсували як закон із системою відкритих списків, нічого спільного з відкритими списками насправді не мав і немає.

До цього додається ціла купа страхів – починаючи від втрати контролю за партійною дисципліною та закінчуючи аргументами на користь того, що запровадження голосування за відкритими списками призведе до реваншу "януковичів" на сході та півдні країни.

Велика кількість депутатів мріє про повернення повної мажоритарки. Останню, знов-таки, в українських реаліях і формах, як національні так і міжнародні експерти обґрунтовано вважають основним джерелом корупції під час виборів.

Натомість система з відкритими списками дозволяє не тільки більш справедливо розподіляти голоси виборців, а й значно мінімізує прояви корупції. Адже кожен громадянин голосує не тільки за партію, а й за конкретного кандидата від цієї партії.

І навіть якщо він буде 150-м у загальному списку, але отримає більшу кількість голосів, то зайде до парламенту замість 15-го чи 25-го номера, якщо вони не отримають підтримки виборців.

Відкритість полягає не в публікації списку, спущеного згори від "партійних вождів". А в тому, що виборець безпосередньо впливає на список обраних від партії. І не тільки на кількість (голос за партію), а й на якість (голос за конкретного кандидата)!

Саме тому величезна кількість міжнародних стандартів акцентують увагу на важливості "вільного, інформованого і свідомого" вибору кожного.

В Україні сьогодні майже 150 відкритих і офіційних баз даних і реєстрів, які містять ту чи іншу інформацію про фізичних осіб. Коли така особа набуває статусу кандидата – ці відомості автоматично стають безцінним джерелом інформації про претендента на владу.

Прочитавши тільки його ПІБ, будь-якому виборцю з доступом до мережі інтернет можна починати власне розслідування. Наприклад, чи немає кандидата в реєстрі люстрованих осіб? Можливо, він вчинив корупційне правопорушення і потрапив в інший реєстр – corrupt.informjust.ua?

Наскільки його декларація (у разі вільного доступу) відповідає рівню життя та ціновим реаліям? З цим питанням допоможуть розібратись цілий перелік реєстрів – від кадастрової карти до реєстру речових прав на нерухоме майно та відомостей про засновників/керівників/бенефіціарів юридичних осіб.

Навіть можна дізнатися, чи є проблеми з податками у юридичних осіб, з якими пов'язані кандидати. І за відсутності декларації будь-який виборець, використовуючи ці бази та реєстри, зможе зібрати купу інформації про кандидата і скласти власне враження, що з себе представляє ця людина.

Враховуючи всі ці дані, виборець матиме можливість обирати не "менше зло", тобто не кращий список із гірших, а також не буде орієнтуватись на першу п’ятірку зірок. Він матиме можливість голосувати персонально за того кандидата, якого вважає гідним.

Партії будуть змушені шукати для регіональних списків реальних лідерів суспільної думки і людей з бездоганною репутацією. Інакше вони ризикуватимуть не набрати загальну кількість голосів для подолання бар’єру і взагалі втратять право на участь у розподілі мандатів.

Інформація про кандидатів почне впливати на якість майбутньої влади.

Сьогодні Україні вкрай потрібні прозорі, цивілізовані і головне ефективні з точку зору селекції правила гри на виборах. Політичний керівний клас, який формується через прямі вибори, потребує здорової конкуренції і якісного оновлення.

Не конкуренції грошей і адміністративного ресурсу, а конкуренції авторитетів суспільної думки і справжніх лідерів думок. Це питання, у тому числі, і збереження суверенітету, і державної безпеки.

При цьому не слід забувати, що часовий ресурс для системних змін майже вичерпано. Вони мають відбутися, за всіма міжнародними стандартами, не пізніше ніж за рік до початку виборчого процесу.

Необхідно розуміти, що наша сумна традиція кроїти виборче законодавство за місяць до такого початку або взагалі під час виборів – у випадку зміни виборчої системи призведе до колапсу і вірогідного зриву виборів.

P.S. Мабуть, найефективніший спосіб зрушити в позитивний для суспільства бік виборчу реформу – це включити необхідність запровадження відкритих виборчих списків до "райдеру" вимог МВФ☺