"Хамерман знищує віруси": Ми практично відбили собі право виступати в мереживних трусах (uncensored)

"Ми ж найтоксичніший колектив у цій країні. У всякому разі творчий", – кажуть про себе герої нашого інтерв’ю. І заздалегідь пояснюють: "Ми робимо речі, які класифікують як епатаж не тому, що нам це подобається".

Музичний гурт "Хамерман знищує віруси" і справді один із найепатажніших в Україні, якщо не перший у цьому рейтингу. Їх припущення про так звану токсичність небезпідставні.

Минулого літа після їх виступу в Івано-Франківську мер Руслан Марцінків доручив освятити сцену, а організаторам фестивалю "Porto Franko" довелося сходити на допит щодо відкритої кримінальної справи за хуліганство.

Зухвалі костюми та відверті тексти пісень – так виглядає кожен виступ "ХЗВ". Багато говорити про музику цього гурту не має сенсу, її потрібно слухати. Тому ми зустрілися з Альбертом (Олегом) Цукренком та Володимиром Пахолюком в першу чергу як з громадянами, аби поспілкуватися про політику і нову реальність, в якій ми всі зараз живемо. 

"Мені настільки незрозуміло, що я навіть не знаю, які підібрати слова, щоб це описати", – ділиться Пахолюк враженнями від українських реалій. Про українських політичних діячів музиканти говорять, не добираючи слів. І зізнаються – найбільше їх дратує лицемірство. 

"Бути ненормальними – наша ціль"

– Як вам нова зе-реальність?

Пахолюк: Це смішно, напевно, у 15% випадків. А щодо решти – мені настільки незрозуміло, що я навіть не знаю, які підібрати слова, щоб це описати. Це далеко виходить за межі "Бразилії" Террі Гілліама. 

"Бразилія" – фантастична антиутопія режисера Террі Гілліама про бюрократичну державу.

Мені здається, що зараз людям, які намагаються продавити ці ініціативи і їх електорату, який швидкими темпами зменшується, весело. Бо коли ти щось робиш добре, ти неодмінно усміхаєшся, у тебе гарний настрій.

Їм весело, бо вони впевнені, що роблять добре, вони радіють, їм класно, а насправді – це п***ць як не класно і не весело. Із хорошого в цьому лише одне – що затягується все ще тугіше. Отже, вибухне ще сильніше. 

Цукренко: Я згоден. Вони ж дійсно радіють, їм кайфово, коли вони роблять цей гумор у "Квартал 95". Тому, мені здається, що вони таке ж задоволення отримують від того, що вони роблять у парламенті . Але це так само огидно виглядає, на мою думку. 

– Це питання цікаве, бо вас же вважають епатажним гуртом. До речі, самі себе такими вважаєте?

Пахолюк: Трохи.

Цукренко: Ні.

Пахолюк: Тобто ні? Коли ти виходиш у бабських трусах – це не епатаж?

Цукренко: Який епатаж – 22 роки?

Пахолюк: Ну й що? У країні люди досі не виросли з 5-річного віку. 

Цукренко: Ліндсі Кемп помер у 82 роки. Він був епатажним до кінця? Чи був епатажним у 68-му році? У 68-му році, можливо, можна було сказати, що він епатажний. А у 2018-му – уже навряд. 

Ліндсі Кемп – британський артист-мім та танцюрист, виступав в епатажних костюмах, переодягався в жіночі образи та був учителем Девіда Бові

Пахолюк: Ти коментарі взагалі читав після фестивалю "Республіка"?

Цукренко: Мабуть, і в Британії десь в селі можна знайти людей, які вперше побачивши пантоміма Ліндсі Кемпа, скажуть, що це – якийсь жах.

Пахолюк: Тільки не треба казати, що ти нормальна людина. Звісно ж, наш гурт ненормальний у тому сенсі, в якому ненормальна будь-яка нормальна людина зараз. Усе якось раптом (це, до речі, відбулося вже давно і без нашої участі) перевернулося з ніг на голову і зараз все сатанинське маскується під нормальне. 

Головний принцип наруги над усім живим – зробити так, щоб воно виглядало ненормально. Тому тут і зараз природно бути ненормальним, максимально педалювати цю ненормальність і робити все так, щоб воно саме ненормальним і виглядало. Бути ненормальними – наша ціль і єдина альтернатива всьому п***цю, який зараз відбувається. 

– Власне, не боїтеся, що реальність скоро стане більш епатажною за вас самих? Чим тоді будете дивувати?

– Пахолюк: Не треба плутати засоби та цілі. Ми робимо речі, які класифікують як епатаж не тому, що нам це подобається. Вважаєте, шо я ідіот, який просто любить показувати зі сцени дупу? Ні! Я просто не можу миритися з цим світом і показати йому дупу – це майже єдине що я можу зробити в знак протесту. Якщо ви перестанете відноситись до цього, як до банального епатажу і приєднаєтесь до цієї ініціативи, світ це неодмінно побачить і зміниться. 

Це по-перше. По-друге п***ць, який створює нова генерація українських політиків – не такий вже й пи***тий. У книжечках і кіно п***ць значно цікавіший, бо там кращі сценаристи і продюсери. 

Все що відбувається в країні доволі симптоматично. Ось дивіться: класний продюсер, типу Харві Вайнштейна, хіба взявся б за "Сватів"? А Зеленський взявся! Тому не чекайте, що в нас буде красивий, романтичний і життєстверджуючий п***ць, як в "Англійському пацієнті". У нас буде тупий, з присмаком російського бидла п***ць як в "Сватах". Продюсер, якого ми заслужили, б**дь.

– Ви берете участь у виборах?

Цукренко: Я так.

Пахолюк: А я, як вийде. 

– Поділитеся, кого підтримали?

Цукренко: На президентських я підтримував Порошенка, на парламентських – "Голос". 

Пахолюк: А я не підтримую ані Порошенка, ані Зеленського.

– Олеже, а чим Ви керуєтеся, коли віддаєте голос?

Цукренко: По-перше, щоб це був не Зеленський. 

– А якщо б його не було?

Цукренко: То я, може, й на вибори не пішов би. Ну тобто в мене не було б відчуття, що треба йти на вибори, якби все було спокійно.

– Чи були у вас конфлікти з родичами або друзями через політику?

Цукренко: У мене був такий в’ялий конфлікт із зятем. Він військовий, завжди голосував за комуністів. А потім вони розлучилися з моєю сестрою. Тепер уже конфліктів нема.

Пахолюк: Ми перестали спілкуватися з одним моїм пен-френдом із Росії. Він живе в якомусь маленькому місті з дуже є***тою назвою, то й не дивно, що я її не запам’ятав. Познайомилися ми на грунті того, що він дуже любить гурт The Residents і Nurse with Wound і збирає їх вініли. А потім одного разу він мене запитав, як я ставлюся, що в нас перейменували проспект на честь Бандери. І я сказав: "Класно". І спілкуватися перестали. 

Взагалі сваритися через політику неконструктивно. Чого сваритися? Вони там усі пі***си. Що, Порошенко такий класний чувак? Та він же гнилий, що пі***ць. Цей чувирло (мається на увазі Зеленський – УП) – так само. Вдень фоткається з дружиною, а вночі, напевне, у ж***пу ї***ться. 

Цукренко: Але ми його за це не засуджуємо.

Пахолюк: Це було б навіть плюсом.

– Але суспільство розкололося і розсварилося через політиків. Чи є у вас рецепт, як не сваритися і зберегти гарні стосунки?

Пахолюк: Який рецепт? Ну, обнімашки.

Цукренко: І цьомки-бомки.

"На певному етапі розвитку українського суспільства негативний порядок денний може спрацювати"

– Які речі в українській політиці вас найбільше дратують? 

Пахолюк: Лицемірність. Жлобство. 

Цукренко: Мене жлобство найбільше за все дратує. 

Пахолюк: Егоцентризм. Поганий смак. Що ще? Загальний рівень культури. Уже треба або мовчати, або, як Кличко в відео з пташкою, яке нещодавно показали в програмі Щура. Що він сказав? "Пора"? Ось так коротко і треба говорити і бажано, щоб тебе взагалі не було чути. Сиди вдома з цими своїми книжками. 

Ви ж знаєте цю історію? Напередодні Революції Гідності "Кореспондент" випускав оглядові статті з новими обличчями. Типу ось ми зараз підемо до них додому і покажемо, як вони живуть.

Сидить цей **й (мається на увазі Віталій Кличко – УП) навмисно біля етажерки, на якій видно корінці книг. При чому їх видно настільки, щоб ми могли скласти уявлення про те, яка освічена ця людина. А там, бл***ь, така нудота! І от я дивлюся і думаю – це ж видно, що ті книжки саме для фотосесії і стоять. Невже ти не міг знайти людину, яка хоча б порадила щось цікаве

Цукренко: А що там було? Ніцше?

Пахолюк: Ні, "Юным боксерам о культуре поведения" і якась класика

Цукренко: А, тобто кондове таке.

Пахолюк: Те, що він, напевне, ніколи навіть не читав.

Цукренко: Він класичну музику любить, ти знаєш?

Пахолюк: Ой, б***ть. А Кучма на гітарі грає! 

Цукренко: У нього запитали якось, яку ви музику слухаєте? А він – е-е-е, класичну. 

Пахолюк: Він AC/DC любить. Ти чув, під що він до рингу виходив? Під Hells Bells? Виходив би під Шостаковича чи Йоганна Себастіана Баха. 

– Вас намагалися якось залучати в політику?

Цукренко: Та ми ж такі токсичні. Ми ж найтоксичніший колектив у цій країні. У всякому разі творчий. Ну, в сенсі, так сприймаємося. Тому ні. 

– А ви би хотіли? Ось назва партії у вас уже готова (У гурту є пісня з назвою "Мені набридли пі***си" – УП).

Цукренко: Ну в нас ще 4-5 років є. Як показав досвід "Слуги народу", партію можна створити за 2 місяці. То, в принципі, у нас до 5 років є. 

Пахолюк: Ще подивимося, як це можна конвертувати.

– Тобто ви вже розглядаєте цей варіант?

Пахолюк: Коли Роберт де Ніро був малим, його тато залишив сім’ю, через те, що став гомосексуалом. Тому, знаєте, в цьому житті може відбутися що завгодно. Прокидаєшся, бац – а ти вже зовсім інший. Тому я вважаю, що не треба робити обіцянки чи якісь гучні заяви. Реально може відбутися все, що завгодно.

– З якими гаслами ви би пішли в політику?

Пахолюк: Я б топив за класну освіту для всіх. Я за те, щоб люди, коли починають доросле життя, вже стояли на якійсь сходинці. Принаймні, щоб вони вже були емоційно зрілими, щоб якийсь тумблер клацнув. Щоб це вже були люди, а не заготовки людей. 

Завдяки совку в нашому житті зараз присутня велика кількість роботів, в яких і програм нормальних ніколи не було. І ці пі***си заважають нам жити. 

Хотілося б, звісно, нормалізувати це все. Щоб усе було класно і щоб кожен жив своїм повноцінним життям, а не намагався втручатися в життя інших. Саме для цього і потрібна освіта. 

Цукренко: Мені набридли пі***си. Отаке гасло є. Так партія буде називатися. А вже потім будемо вирішувати, хто головний пі***с, і з ними будемо боротися. 

Пахолюк: Але їх багато.

Цукренко: Їх багато, так. Але ми будуватимемо якусь ієрархію. 

– Але ж це позиція "проти", а не "за".

Цукренко: Це нормальна програма.

Пахолюк: На певному історичному етапі розвитку українського суспільства негативний порядок денний може спрацювати.

Цукренко: Як, наприклад, "Україна – не Росія".

Пахолюк: Я от недавно пив розторопшу, щоб печінку почистити. Так от, нам треба трошки почистити взагалі все, насамперед, уявлення про добро і зло, а тоді вже рубитися далі. 

– Ваші виступи здатні об’єднати в боротьбі проти вас різних політиків. Наприклад, у минулорічній історії в Івано-Франківську проти вас об’єдналися Олександр Шевченко і мер Руслан Марцінків.

Цукренко: Так що там казати. Депутати Одеської облради, які звільняли Ройтбурда, закидали йому саме виступ ХЗВ. Калібрована вата така одеська. Ми ж говорили про жлобів. Це регіональні особливості жлобів. 

Пахолюк: Все іде по сценарію. Христос говорив: "Не мир приніс я вам, а меч". Тому все достатньо передбачувано. Ясна річ, що людей з певними характеристиками та життєвою позицією, починає крутити, коли вони нас бачать.

Цукренко: "Хіба ж так можна".

Пахолюк: Хоча зараз я почуваю себе значно більш вільним, ніж коли-небудь. І цим відчуттям свободи я хочу поділитися з людьми, я хочу, щоб вони розправили плечі і почали вільно дихати. 

Цукренко: Ми практично відбили собі право виступати в мережевих трусах. Нам можна. 

Пахолюк: Це ж класно, так. Нам уже ціла низка речей не ставиться в провину.

– З боку політиків після ваших виступів були якісь особисті спроби вийти на вас?

Цукренко: Ні, вони ж бояться. Навіть ті, які нам симпатизують. Є такі. І були ті, що захищали нас під час Івано-франківської історії, але не настільки, щоб нас запрошувати в список і таке інше.

Пахолюк: Мене тільки ви***ти хотіли на "Червоній руті". Не буду казати, хто. Один відомий український політик.

Цукренко: Кучма?

Пахолюк: Я б Кучмі дав.

Цукренко: За скільки ти продаєшся?

Пахолюк: Та я пожартував. Він же гидкий, ти що. 

– Кличко не ображається на вас (У гурту є пісня "Кличко" – УП)?

Пахолюк: Ми не знаємо. Я думаю, було би класно, якби Кличко собі час від часу ставив це питання – чи не ображається на нього громадськість. 

"Відрубали Росію і почали показувати більше, типу – а що тут у нас є?"

– Ми щойно поговорили, що стан справ в українській політиці не дуже хороший. На вашу думку, чи кращий він в українській культурі?

Пахолюк: Нормальний. У нас і з культурою все класно, і з мистецтвом офігенно. Просто до мистецтва в нас підключено значно менше людей, ніж прийнято вважати. Більшість усе-таки якось підключені до культури. А мистецтво – це такий надбудований абсолютно унікальний сегмент, і там уже тільки обрані.

Цукренко: Ні, я думаю, що ми така невеличка східно-європейська країна в плані культури, яка відповідає своєму масштабу. Мені здається, що були якісь ілюзії одразу після революції, що ми зараз усім покажемо. Усе якось заспокоїлося і йде своєю чередою. Потрохи розвиваються інституції, система відносин у цій сфері. Мистецтво – це те, за що я найменше переживав би зараз в Україні.

– Чи може воно існувати поза політикою? Зараз це вживана теза. 

Цукренко: Вона популярна тільки, мені здається, в одному сегменті. Це поп-артисти, які хочуть виступати в Росії. І все. Хто ще так каже? Тільки ці люди.

– Як ви ставитеся до таких людей? Адже самі не виступаєте ні в Криму, ні в Росії.

Пахолюк: По-перше, нас ніхто не запрошував.

Цукренко: Ні, запрошення були в Росію, на початку війни. Але ми не погодилися, звісно. Тому що війна і огидно.

– Серед ваших знайомих митців є люди, які думають інакше?

Цукренко: Просто є різні люди. Люди, які виступають в Росії, різні. Є люди, які такі досить патріотичні і відкрито про це говорять, і які можуть сказати, чий Крим. І в той же час виступають в Росії. Для мене це теж якось важко зрозуміти. Але принаймні вони не ховаються за фразами "какая разніца" і "я вообще в это не лезу".

– А в Україні реально артисту заробити гроші на тому, що він робить?

Цукренко: Ясно, що ринок малий. Але ж є люди, які зароблять тільки цим. Досить багато артистів. Це міф, що треба виступати тільки в Росії, щоб заробляти гроші. Скільки артистів їде в тури Європою, Америкою і так далі. Це просто повільний процес. Такі речі не відбуваються одразу.

– Вважається, що з Революції гідності почався й стрибок в українській культурі. Це так чи ні?

Цукренко: Я про це казав. Але, скоріше, то був не стрибок, а відчуття стрибка.

Пахолюк: Але це ж іще раніше почалося. Оцей бум нових цікавих гуртів, він же почався ще в середині нульових, так?

Цукренко: Тут просто фактор, що відрубали Росію, і почали показувати більше свого, українського, типу – о, а в нас таке, виявляється, є? Але все одно це все більш-менш нішеве. 

І те, що виступають групи типу "НастяЗникає", наприклад, на "UA:Перший", це не дає їм великої аудиторії, як і нам, коли нас показали в новорічному концерті на Суспільному. І це нормально. Просто є музиканти, які обирають – я працюю в цій сфері, так, тут мало грошей, ні, я не поїду в Росію, – і просто працюють у цьому.

Мені здається, що просто ілюзії ці пройшли, які були в 2014-му році. Всі вперлися в якусь стелю економічну, яка відповідає економічній ситуації в країні і дуже малому попиту на культуру.

– До речі, Альберте, ви ж працювали на "Суспільному". То пацієнт живий чи пацієнт мертвий?

Цукренко: Я зараз не можу коментувати, бо більше року там не працюю і не знаю, як там зараз. Там зараз частково нові люди. На той момент це було телебачення з маленьким охопленням так само, як і зараз. І в перехідному періоду, трошки такому смішному і дивному. 

 Просто співіснували програми хіпстерські, де люди з гайками у вухах щось розповідали про українську мову і тут же це все – "Пісня на замовлення", якісь бабусі співають. Це дивно. Але це об’єктивна дань перехідному періоду. 

У цьому плані трошки смішно, але зрозуміло, чому воно було так. Там був цікавий, новий контент, був кондовий контент, був такий ганебний контент, типу ніякий, совковий – усе на купу.

– Як вам здається, які рядки з вашої творчості найточніше описують ту реальність, яка в нас зараз відбувається?

Пахолюк: Как прекрасна пустота.

Цукренко: Плюнуть чи ковтать.