Партія якого миру? Що відомо про новий проект Новинського

За 4 роки з моменту останніх виборів більшість тез, які використовували кандидати, залишилася актуальною й досі. Особливо болісною є тема миру – війна на сході України триває понині.

Уже зараз окремі політики порушують цю тему – намагаються шукати винних та спосіб врегулювання ситуації. Що ближче до виборів – то більше буде таких спроб. І, звісно, знайдуться ті, хто захоче спекулювати на мирі.

Однак у кожного розуміння миру різне. І щоб пересвідчитися, чи збігається воно з баченням політиків, варто розуміти, хто стоїть за гучними гаслами.

Не так давно з риторикою повернення миру в інформаційній площині з’явилася  "Партія миру". За словами її очільників, вона вже здобула певну довіру в суспільстві й прямо крокує до своєї мети.

Спецпроект "Вибори вибори" вирішив перевірити, про яку мету йдеться, хто та що стоїть за маскою миру в цьому випадку.

Громадська "партія" в руках політика

Про рух "Партія миру" стало відомо наприкінці березня цього року. Про його запуск на своїй персональній сторінці в мережі Фейсбук написав народний депутат від "Опозиційного блоку" Вадим Новинський.

"Є чимало і тих, хто вважає: мир настає тоді, коли кожен солдат – з одного і з іншого боку – переступає через свій біль і заявляє про готовність простягнути руку своєму колишньому ворогові. В ім'я майбутнього. Коли всі сторони починають думати не про помсту, а про те, що об'єднує", – йшлося в дописі нардепа.

За словами Новинського, "Партія миру" – громадський рух, який об'єднує різні групи, організації та окремих громадян.

Заява про створення руху Новинським насправді перетримана. Юридично громадська організація "Партія миру" існує з 2 січня цього року.

Заснували її брати Максим та Яків Гольдарби та їхній партнер Матвій Холошин. Сам нардеп офіційно став її членом 30 березня 2018 року, а 28 вересня очолив рух. Саме в цей день відбулася велика рада громадського руху, на якому проголосили лідера, а Максим Гольдарб став його заступником.

Хоча історія руху починається задовго до утворення громадської організації. За однією з версій, він бере витоки з "Меморандуму порозуміння і миру", який передбачає ухвалення конституційної реформи, закону про місцеві референдуми, відмову від переслідування громадян, якщо вони звільнять захоплені будівлі, за винятком осіб, що вчинили тяжкі злочини, недопущення міжконфесійних та міжнаціональних конфліктів тощо. За документ, до речі, проголосувала Верховна Рада. Сам нардеп вважає, що активна фаза почалася все-таки в січні 2018 року:

"Меморандум у 2014 році заклав підвалини, сформував ідею. Але ідея повинна оволодіти масами, як казав класик, – пояснив депутат у коментарі нашому проекту. – Якщо ми говоримо саме про рух як про форму усвідомленої боротьби мас за досягнення ідеї, я би говорив про початок 2018 року".

В організації вже добре розвинена мережа на місцях – у "Партії миру" 126 представництв у регіонах. Якщо дослідити географію осередків, то вони зосереджені здебільшого в східних та центральних областях країни.

Представники руху зачепили болісну для українців тему. Основна риторика – досягнення миру і всі похідні від нього. Мир – це робочі місця, безпека на вулицях, щасливе майбутнє. З такими гаслами "Партія миру" вийшла цьогоріч на білборди.

Точну кількість зовнішньої реклами в організації не коментують, так само, як і її вартість. Відомо тільки, що її оплатив сам Новинський.

"Рух фінансують його ж члени, вносячи посильні пожертви. У тому числі і я, – зізнається депутат. – Рекламна кампанія була оплачена мною. Всі витрати будуть обов‘язково подані в моїй декларації на початку 2019 року".

За даними нашого джерела в рекламних агенціях, по всій Україні розміщено близько 450-500 площин. Їхня вартість варіюється залежно від місця розташування борду. Для столиці вартість 450 бордів, за оцінками експерта, складає близько 1 мільйона 350 тисяч гривень.

Юридично "Партія миру" – громадський рух. Однак є чинники, які дозволяють судити про націленість руху на політичну діяльність.

По-перше, його проголосив чинний політик від "Опозиційного блоку", який використовує поняття миру в своїй передвиборчій програмі.

По-друге, візуально борди організації сприймаються саме як політична реклама, а слово "партія" – як виникнення нової політичної сили. По-третє, рішення та питання, які вони порушують, схожі саме на політичні.

За "Партією миру" стоять цікаві фігури. Якщо Новинський добре відомий усім як депутат та мільярдер, то про інших знають менше.

Старі обличчя нового руху

Засновниками громадської організації "Партія миру" офіційно є три людини. Новинський серед них не фігурує. І хоча саме він оголосив про старт руху та всіляко популяризує його, до "Партії миру" формально політика запросили інші.

"Партія миру" – це громадська ініціатива, яка повністю співпала з моїми переконаннями і моїм баченням ситуації. Коли Максим Гольдарб запропонував мені долучитися до створеного ним руху, я одразу ж погодився. Що нас поєднує? У питанні досягнення миру в Україні і в питаннях концепції – що таке мир, що є кінцевою метою, шляхи досягнення і так далі – ми є однодумцями і соратниками", – запевняє Новинський. Сьогодні саме нардеп і засновник руху – його найпублічніші представники.

На момент виходу статті в реєстрі юридичних осіб ім’я Вадима Новинського в контексті "Партії миру" не виникає. Керівником організації досі є Максим Гольдарб. Цікаво, що він набув своїх повноважень наприкінці грудня минулого року, хоча, за даними реєстру, "Партія миру" офіційно існує з 2 січня поточного року. Таке може бути, якщо документи до реєстрації готувалися заздалегідь, а реєстратору їх віднесли пізніше.

Впізнати Гольдарба можна завдяки його ефірам на телеканалі "NewsOne", який  віднедавна належить соратнику Віктора Медведчука Тарасу Козаку. Він був ведучим одразу двох передач – "Суб’єктивні підсумки" та "Це про тебе". У липні Гольдарб написав на своїй персональній сторінці, що нібито залишає телеканал. Попри це його програми досі виходять в ефір.

До початку роботи на телеканалі, за словами самого Гольдарба, він не був ані журналістом, ані професійним ведучим. Проте не обійшлося без уваги самих медіа до нього. Розслідувачі програми "Слідство.інфо" зацікавилися Гольдарбом ще у 2014 році, коли він був головним аудитором Міністерства оборони.

"Він мав ставити візи фактично на всіх закупівлях, які відбувалися в Міністерстві оборони, – пригадує журналістка Анна Бабинець. – Проти нього навіть порушували кримінальні справи, тому що його підозрювали в завищенні цін на закупівлю палива в певних кримських фірм з процедурою одного виконавця. Не всі тендери, які проводилися, були чесними".

Відомо, що Гольдарб до 2013 року був прокурором. Спочатку в Донецькій області, а згодом переїхав до Києва. Тоді журналісти зафіксували його на елітній автівці Range Rover, походження якої районний прокурор коментувати відмовився.

Стрімкий кар’єрний ріст привів Гольдарба в оборонні структури. У 2013 році Міністерство оборони України очолював міністр-утікач Павло Лєбєдєв, який до останнього був вірним екс-президенту Януковичу.

Він створив у відомстві Департамент внутрішнього аудиту та фінансового контролю. А його очільником одразу став Гольдарб. Сам Гольдарб раніше повідомляв ЗМІ, що йому вдалося вберегти країну від розкрадання від 160 до 200 млн гривень (у різних виданнях фігурують різні цифри).

Однак журналісти засумнівалися в чесності чиновника. "Він працював прокурором з дуже молодого віку. У 33 роки мав досить серйозні статки. Він досить швидко освоївся в органах прокуратури і потрапив до Міноборони, коли там був Лєбєдєв. Він з Росії, виріс на Донбасі, і його кар'єрне зростання завжди було пов'язано з Януковичем", – коментує Анна Бабинець.

У своєму розслідуванні журналісти "Слідство.інфо" оприлюднили листи від Спілки офіцерів, які ті направляли в різні правоохоронні органи.

"У Міністерстві оборони України існує налагоджена, надійно "кришована" система розкрадання бюджетних коштів, яка не припиняє своєї діяльності ні при заміні окремих виявлених розкрадачів, ні при зміні влади в державі", – йдеться в повідомленні офіцерів. Його автори покладають вину на Гольдарба та екс-нардепа і екс-міністра оборони часів Кучми Олександра Кузьмука.

Після цієї історії в міністерстві провели внутрішню перевірку, за результатами якої порушень не виявили. Підпис під документом поставив сам Гольдарб.

Реакція з боку правоохоронних органів таки була. У листопаді 2014 року Головна військова прокуратура відкрила кримінальне провадження щодо недбалого ставлення Гольдарба до своєї роботи. Справа стосувалася договорів, укладених щодо закупівлі взуття та лікарських засобів, які завдали істотної шкоди. Про це стало відомо завдяки відповіді Генпрокуратури на запит Центру протидії корупції.

Ми направили до Генпрокуратури запит повторно, аби дізнатися, на якому етапі справа зараз. У відповідь нам повідомили, що її розгляд у судах досі триває. Ще в грудні 2014 року порушене проти Гольдарба провадження об’єднали з іншим – за фактами заволодіння державними коштами та службової недбалості під час здійснення закупівель у 2014-2015 роках касок та бронежилетів.

За цією справою 6 колишніх і нинішніх чиновників Департаменту державних закупівель міністерства отримали підозри. Їхні справи розглядаються в Солом’янському суді. Про Гольдарба у відповіді на запит не йдеться.

У судовому реєстрі очільник "Партії миру" фігурує в іншій справі – проти Служби безпеки України. За матеріалами слідства, СБУ надала Держприкордонслужбі доручення щодо Гольдарба, згідно з яким йому довелося пройти додатковий митний контроль,  ще у 2014 році.

Гольдарб та адвокати вирішили, що доручення протиправне, оскільки на той момент він не фігурував у жодному розслідуванні. Востаннє проблеми під час перетину кордону виникли на Різдво 2015 року, уже після розслідування щодо нього. Після чого Гольдарб звернувся до суду. У всіх інстанціях у задоволенні йому було відмовлено.

Також із судового реєстру стало відомо, що призначення Гольдарба на посаду в Міноборони намагалася оскаржити Генпрокуратура, адже той не мав відповідного стажу роботи. Однак суд усіх інстанцій у задоволенні позову прокурорам відмовив.

Якщо ж вивчити діяльність Гольдарба нині, він видається бізнесменом з активною громадською позицією. Інші засновники "Партії миру" – його колеги та партнери по бізнесу.

У листопаді 2015 року сім'я Гольдарбів – Максим, його брат Яків та сестра Ксенія – заснували адвокатське об'єднання "Гольдарб.Едвайс", яке очолив Яків. Брати також володіють ТОВ з однойменною назвою. Юридична адреса товариства збігається з адресою "Партії миру". Коли ми намагалися додзвонитися до громадської організації, виявилося, що в реєстрі вказано контактний телефон саме адвокатського об’єднання.

Максим Гольдарб також є засновником та керівником ТОВ "Аудиторська фірма "Гольдарб аудит". Контакти цієї фірми теж збігаються з іншим його бізнесом. Окрім цього, в одному офісі прописані і громадські організації Гольдарба.

Найновіша з них – "Сильні регіони". Її також заснували Максим та Яків Гольдарби і Матвій Холошин. Чим займається громадська організація – поки не відомо. Натомість Максим Гольдарб позиціонує себе як "громадського аудитора".

Після закінчення кар’єри в Міноборони Гольдарб заснував громадську організацію "Публічний аудит". "Це команда економістів, юристів, аудиторів, яка допомагає українцям розібратися, як витрачаються бюджетні кошти, та що відбувається із державним майном. Публічні аудитори вивчають і аналізують ключові для України державотворчі, економічні процеси та події, виявляють і оприлюднюють ризики та недопрацювання законодавчих ініціатив", – пишуть про себе так звані народні аудитори.

Матвій Холошин – заступник Гольдарба в ГО "Публічний аудит". Загалом, команда аудиторів складається з колишніх колег по цеху Гольдарба в Міноборони.

На сайті організації є окрема вкладка – тарифна мобілізація. Публікації на ній присвячені обґрунтованості тарифів на комунальні послуги. Гольдарб заснував одноіменну громадську організацію. Під цим гаслом громадські діячі закликали громадян не платити за комунальні послуги.

Цікаво, що другим засновником "Тарифної мобілізації" є Олексій Кучеренко – міністр з питань житлово-комунального господарства в другому уряді Юлії Тимошенко. Імовірно, саме з цієї причини "антитарифний" рух Гольдарба пов’язували з "Батьківщиною".

Більше того, саме в списку цієї партії Гольдарб намагався потрапити до Київради на минулих місцевих виборах. А за даними системи Посіпаки, він був помічником депутатки від "Батьківщини" Олександри Кужель у чинному та попередньому скликанні. Щоправда, на офіційній сторінці Кужель на сайті ВРУ цієї інформації вже немає.

Максим Гольдарб також висувався на аудитора НАБУ. У цьому прагненні його підтримав одіозний депутат та колишній власник телеканалу "NewsOne" Євгеній Мураєв. До цього вони разом ініціювали рух "Тарифний спротив". Однак на співбесіди щодо НАБУ Гольдарб так і не з’явився – він нібито весь час перебував за кордоном.

Окрім Гольдарбів та Холошина, у "Партії миру" присутні й інші фігури, імена яких в Україні могли трохи призабути. 6 листопада прибічники громадської організації роздавали киянам газети та квіти до дня визволення столиці від нацистських загарбників. Зі шпальт зі святом жителів столиці привітали Новинський, Максим Гольдарб та член її виконкому Кирило Куликов.

Куликов – колишній соратник генерального прокурора Юрія Луценка та екс-нардеп 6 скликання. До парламенту політик пройшов за списком блоку "Наша Україна" – "Народна самооборона". Однак у 2010 році залишив "Народну самооборону". Наступного разу Куликов пробував потрапити в парламент як мажоритарник від партії Віталія Кличка "УДАР", але не здобув перемогу на виборах.

Схоже, після Революції Гідності Куликов змінив свої погляди на діаметрально протилежні. Колишній опозиціонер у 2014-му вже різко критикував Кличка-мера  у своєму блозі. Він також жорстко звинувачував нинішню владу в бездіяльності в час війни та одного разу навіть назвав її більшим ворогом, ніж російські найманці чи сепаратисти.

Нам також вдалося впізнати деяких людей зі світлин на сторінці "Партії миру". Серед них колишня депутатка 5 та 6 скликання від "Партії регіонів" Юлія Ковалевська. Крім того, на світлинах є й колеги Максима Гольдарба по організації "Публічний аудит" Володимир Тарчинський та Максим Котенко.

Останній, як свідчать дані з його Facebook-сторінки, раніше був чиновником Сумської обласної адміністрації. На фотографіях також присутня людина, схожа на депутата Сумської обласної ради Миколу Войтенка. Крім цього вдалося впізнати депутатку Дніпровської районної ради міста Херсона та співголову організації "Жінки за мир" Анну Середу.

Мир, який нам пропонують

"Партія миру" відрізняється від усього попереднього громадського досвіду Максима Гольдарба. Уся сторінка "Партії миру" та її ідеологів на Фейсбуці променіє єдиною метою – ці люди начебто хочуть здобути для України мир. Вони позиціонують себе як опозицію "партії війни", схоже, маючи на увазі правлячу коаліцію.

"Українці п'ятий рік відповідають, що немає нічого більш важливого для країни, ніж війна. Так вважає майже 80% населення. Для порівняння, тільки 10% громадян вважає, що зростання злочинності є однією з основних проблем для країни, – пояснює політконсультант Василь Арбузов. – Вартість оренди рекламного борда не залежить від розміщеного на ньому контенту, тому, на перший погляд, логічним виглядає бажання політичних партій у 2018 році обіцяти людям мир, а не зниження злочинності".

Разом із тим експерт пояснює: хоч люди і вважають проблему миру нагальною, вони більш схильні проголосувати за тих, хто обіцяє низькі тарифи та безкоштовне медичне обслуговування. Це пояснює звичкою виборців голосувати за вирішення проблем, що стосуються їх особисто:

"Війну вважають однією з головних особистих проблем трохи більше 20%. Для порівняння, у такої ж кількості людей особистою проблемою є доступ до якісної медичної допомоги. Основні ж проблеми, які стосуються більш як половини українців особисто, – це підвищення цін, низька зарплата/пенсія, а також високі тарифи. Таким чином, виходячи з електоральної логіки, популістичні заклики підвищити пенсію або знизити тарифи мають значно більший коефіцієнт корисної дії, ніж обіцянка наблизити мир".

Здавалося б, говорити про електоральні настрої в контексті "Партії миру" безглуздо – вони ж просто громадська організація, яка, як відомо, має інші механізми дії. Однак у русі не виключають, що підуть на парламентські вибори у 2019 році. За словами Новинського, до цього хочуть використати всі переваги, які має громадянське суспільство, втягуючи в цей процес політичних діячів.

За чотири роки питання досягнення миру в Україні не стало менш гострим – ми однаково його потребуємо. Цілком імовірно, що воно ще актуалізується на наступних виборах – як президентських, так і парламентських.

"Мир потрібний як обов’язкова умова розвитку і процвітання України. Без миру не буде відновлення економіки, до нас не прийдуть інвестори, остаточно помре наша промисловість, не буде повернення на традиційні ринки та не відкриються нові. Без миру єдиною нашою перспективою буде масове зубожіння та не менш масовий від’їзд українців за кордон, на заробітки чи назавжди. Сама наша держава буде під загрозою зникнення", – так бачать мир активісти "Партії миру", переконує Вадим Новинський.

Разом із тим нардеп стверджує, що мир можна побудувати лише завдяки компромісу та вмінню домовлятися. Очевидно, що такі тези виникають у контексті війни з Росією. Проте в риториці організації не йдеться про перемогу в цій війні.

Однак чи справді таке розуміння миру має проукраїнське забарвлення? На своїх публічних сторінках "Партія миру" всіляко намагається донести свою ідею мирного врегулювання конфлікту. Нещодавно на Фейсбуці вони запустили своєрідну рубрику – приклади мирного врегулювання конфліктів. На момент виходу статті таких прикладів запропонували два: кейс "країни басків" та Південного Тиролю (Італія). Однак наскільки ці приклади доречні для України – дискусійне питання. Адже йдеться, перш за все, про внутрішній конфлікт у певній державі. То чи вважають у "Партії миру" війну на Донбасі внутрішнім українським протистоянням?

"Партія миру" регулярно публікує заклики "почути один одного", сісти за стіл переговорів із "протилежною стороною" та мирно врегулювати конфлікт на Донбасі, підкріплюючи всі ці посили жахаючими фактами, не визнавати які не можна.

Але жодного разу протилежна сторона не називається. Читачу сторінки без розуміння бекграунду важко зрозуміти, хто для ідеологів "Партії миру" є цією стороною. Разом із тим періодичні закиди щодо бездіяльності української влади вітаються. То чи вважають вони Росію агресором, який теж повинен нести відповідальність за злочини на Донбасі?

Ці та інші питання ми намагалися поставити керівнику громадської організації Максиму Гольдарбу. Однак нам відмовили, бо начебто видання "Українська правда" раніше публікувало про нього недостовірну інформацію. Разом із тим ми направили запит на пошту "Партії миру", аби таки отримати коментарі з цього приводу.

У своїх відповідях нам Вадим Новинський зазначив, що його позиція щодо Росії очевидна, і він її висловив голосуванням щодо визнання анексії Криму. Але попри це нардеп наполягає, що цей факт сьогодні є другорядним.

"Сьогодні потрібно думати не про констатацію факту, а про те, що далі робити з Росією, яка є не лише нашим сусідом і нікуди від нас не дінеться, але є також важливим економічним партнером. Тому зараз ми докладаємо зусиль, ведучи діалоги і дискусії з політологами, економістами, юристами і дипломатами з приводу напрацювання моделей мирного врегулювання спірних питань у стосунках з Росією – у тому числі щодо відновлення українського суверенітету на Донбасі і в Криму", – пояснив Новинський.

Ми також запитали, чи готові в "Партії миру" відмовитися від окупованих територій, якщо це випливатиме в контексті мирного врегулювання. На це отримали таку відповідь:

"Ми – за безумовне збереження територіальної цілісності України і за багатосторонні переговори, у тому числі між Києвом та самопроголошеними "республіками". Жодна держава не вирішувала подібні конфлікти без прямих переговорів. Альтернатив діалогу дві: або продовження війни (що для нас апріорі неприйнятно), або сподівання, що все вирішать без нас (тим більше неприйнятно)".

Попри добрі лозунги, така концепція миру може бути небезпечною для України, переконує політконсультант Арбузов.

"Сама ідея, що мир може бути досягнутий зусиллями політиків в Україні, взята прямо з російського наративу: "В Україні громадянська війна – постмайданна хунта розв'язала військовий конфлікт – Києву вигідна війна на Донбасі", – пояснює експерт. – Коли політики говорять про те, що закінчення війни залежить від рішень у Києві, вони не тільки звинувачують центральну владу в злочинах проти власного народу, а й зумисне знімають відповідальність з держави-агресора. Такі адвокаційні кампанії є елементом інформаційної війни проти нас, а виконавці цих кампаній – агенти впливу держави-агресора".

Після чотирьох років обіцянок миру від одних пересічному виборцю дуже легко повірити, що його може гарантувати хтось інший. Особливо, коли йдеться про діаметрально протилежний спосіб його досягнення.

Однак надаючи комусь кредит довіри, завжди треба розуміти, що людина чи організація цього заслуговує.

Редакція спецпроекту "Вибори вибори" не може приймати такі рішення за громадян. Ми лише закликаємо їх бути пильнішими до кожного нового обличчя, громадської організації чи партії, яка з’являється на політичній орбіті перед виборами.