Глібовицький: Політичні стратегічні рішення в країні приймаються політтехнологами

Напередодні старту нового політичного сезону, учасник Несторівської групи Євген Глібовицький розповідає про особливості майбутніх передвиборчих кампаній, еміграцію зірок шоу-бізнеса в політику, а також перспективи ухвалення проекту Виборчого кодексу і перехід на пропорційну виборчу систему з відкритими регіональними списками.

– На носі – президентські та парламентські вибори. Що варто очікувати від передвиборчих кампаній?

– Дивлячись на нашу електоральну історію, видно, що з роками український виборець вчиться робити висновки і чимдалі краще розбирається у напівтонах. Тож, очікую кампанію, яка ще сильніше утвердить демократичну природу української держави і буде черговим доказом дорослішання суспільства, яке вчиться користуватися демократією, як інструментом. Ми можемо іронізувати з приводу міцності української демократії і часто це справедливо, але розрив з колишнім радянським табором збільшується.

– Новий політичний сезон націлений лише на вибори чи, все ж таки, від парламенту варто очікувати ухвалення реформ, якісного законодавства?

– Наскільки парламент буде займатися саме принциповими змінами чи політичною конкуренцією, виборами... Думаю, скорше, виборами.

Але я не прихильник позиції, що реформи зупинилися і нічого не відбувається. Це не або-або, це і-і. Є зміни, які вже запущені і які будуть впроваджуватися далі – просто є більша чи менша інтенсивність руху. Достатньо подивитися на зміни в освітньому секторі, медицині чи в децентралізації – там ще непочатий край роботи. Є законопроекти, які чекають свого часу. Процес пішов.

– Дивлячись на рейтинги політиків, бачимо, що в ТОПі вподобань українців, переважно, одні й ті самі обличчя. Чому немає нових людей?

– Не погоджуюся, що в нас одні й ті самі обличчя. На минулих виборах не було розмов про Вакарчука і Зеленського, не було великої кількості кандидатів, я б сказав, третього- четвертого ешелону, які не переможуть на всіх виборах, але, таким чином, роблять заявку на наступні вибори.

Читайте також

Борис Ґудзяк: У цей передріздвяний час нам важливо задуматися – як зробити так, щоб не було війни всіх проти всіх

В’ятрович: Росія будувала свою ідентичність через вкрадену частину української історії

Шабунін: Треба відмовлятися від мажоритарки

Зміна – це не тоді, коли відбувається 100% тотальне оновлення. В українців є прагнення змін, але є і страх перед змінами. Зміна персонального складу тих, хто є на виборах, великою мірою визначається цими двома крайніми точками. Це означає, що українці хотіли би мати лідерів, з яким вони зможуть впоратися і якого не будуть боятися. Лідерів, мотивації яких будуть для виборців інтуїтивно зрозумілими.

– Це і буде визначальним під час голосувань у 2019 році?

– Значна частина українців досі голосує серцем, а потім розумом дивується наслідкам свого вибору. Тим не менше, зміна є і в персональному наборі кандидатів, і у підходах до голосування, так і в мотивах, які керують українцями.

Думаю, великою несподіванкою для значної частини політиків, які не вперше йдуть на вибори, буде остаточне оформлення двох нових груп серед виборців. Одна група – це середній клас, друга – патріотично-націоналістична. Великою мірою, коаліція між цими групами визначала швидкість змін в країні.

–  Ви згадали про Вакарчука і Зеленського. Чи можлива їх участь у виборах чи, все таки, це чутки та плітки?

– Можлива, бо, великою мірою, політичні стратегічні рішення в країні приймаються політтехнологами. Достатньо щоб хтось відчув, що це може бути вигідним варіантом.

Суспільство ж не має змоги зробити собі підзвітними такі тактичні політичні рішення, які можуть мати стратегічні наслідки. Тому політична партія, яка може перетворити свою кампанію на продовження шоу-бізнесу, не ризикує тим, що вона втратить довготермінову підтримку виборців.

Бачу, що процес перетворення серйозних справ на розвагу є  не тільки політичним. Я б сказав гейміфікація є одним із трендів у відношенні між суспільством та інститутами. У політичному процесі, наприклад, інфотеймент (спосіб подачі інформації, який розважає, а не інформує – УП) дозволив політичним рухам популістського спрямування отримати фантастичну перевагу.

– Що взагалі думаєте про цей тренд - прихід зірок у політику?

– Мені здається, що коли відомі люди перебирають на себе роль публічних політиків, це є ознакою того, що система в кризі. Бракує довіри, на це є історичні і поточні причини, але замість того, щоб будувати її, в тому числі через збільшення підзвітності, політичні гравці обирають її взяти ззовні. Якщо знову подивитися на українську електоральну історію, то обрання зірок, спортсменів не було успішним. Умовно кажучи, ми не мали успішного досвіду свого Рональда Рейгана в країні (40-ий Президент США у 1981–1989 рр., до приходу в політику був голівудським актором, – УП), принаймні поки що.

І на це є причина - слабкість інститутів. Умовно, в США спортсмен, музикант чи актор стає образом, речником певної політики, але саму політику виробляють і впроваджують ті, хто має робити її професійно. У нас зірці доведеться робити все і я б з великою обережністю ставився б до такої спроможності.

– Цього четверга біля Верховної Ради відбудеться акція на підтримку виборчої реформи. Як гадаєте чи вдасться парламенту, за рік до виборів, скасувати мажоритарку і перейти на пропорційну систему з відкритими списками?

– Зараз буде складно ухвалити виборчу реформу. Якщо так станеться, це буде більше з категорії див, ніж із категорії закономірностей. Але дива в Україні були, достатньо згадати закон про ринок газу.

Ми маємо на цій історії навчитися. Виборчий закон мав бути першим для реформування одразу після Майдану – на рівні швидких безпекових рішень по армії. Тоді були перспективи це зробити. Зараз лишаєть сподіватися, що добре складуться зірки і співпадуть обставини.

І громадянське суспільство, і основні  позапарламентські гравці мають розуміти - вони несуть відповідальність за порядок денний. Ніхто не заважав громадянському суспільству поставити питання виборчої реформи руба у 2014-15 році.

Зараз це спроба заскочити в останній вагон. І ми ризикуємо, що, як з останніми реформами,  несподівано отримаємо, навіть у гарному законі, кілька окремих редакцій статей, які потім по стенограмах будемо виловлювати – яким чином вони там опинилися? І на той момент може бути вже пізно вносити якісь правки.

Це урок із стратегічного планування, який маємо засвоїти.

– Чи потрібно змінювати закон про вибори?

– Новий виборчий закон дуже важливий. Він вдосконалює принципи відбору і додає підзвітності. Побічними ефектами буде посилення відповідальності і зменшення корупції. Буде менше негативного відбору і більше конкуренції. Результат може вплинути на кілька відсотків, може десяток, може два відмінностей у результаті, але це критичні відсотки. Місця сервільних виконавців мають зайняти публічні особи.

Втім, я не очікую, що ці зміни будуть панацеєю. Якщо виборець прагне прийняти дурне рішення, то немає виборчої системи, яка може зробити це рішення розумним. Якщо виборець безвідповідальний, то немає виборчої системи, яка може заповнити цей вакуум.

Це великий крок вперед, але не чарівна пігулка.

– Які будуть наслідки, якщо виборчу реформу провалять?

– Якщо реформа провалиться, буде менш професійний і більш сервільний відносно партійних лідерів склад Ради. Сподіваюся, це всього-навсього означатиме, що буде більше викликів попереду і буде складніше рухатися вперед.

Маємо пам'ятати, що в кожен момент ми лише один крок від загрози втрати державності і політичної суб'єктності. Це повинно бути базовим припущенням при кожному дизайні реформ чи ухваленні кожного стратегічного рішення. Зараз не можна послаблювати себе навіть тактично, навіть на якийсь час.

В порівнянні з Україною, Угорщина, Туреччина, чи США, будучи під парасолькою НАТО, можуть собі дозволити популізм. Навіть Росія може дозволити собі популізм, маючи свою нафту й газ і не бажаючи йти в ногу з часом. Для України ж, його наслідки можуть бути набагато серйознішими.