Стерненко: Суспільство перебуває в напівсплячці. Але якщо дуже гучно крикнути, то воно прокидається

В Україні – черговий замах на громадського активіста. В Одесі стріляли в лідера місцевого осередку "Сили людей" Олега Михайлика. На щастя, його встигли врятувати. Активіст перебуває в лікарні в стабільно важкому стані.

Подібні новини в нашій країні вже стали буденністю. Це звучить жахливо, але замахи на активістів в Україні – явище, яким уже нікого не здивуєш. Тільки цього року  сталося більше 40 нападів.

Попри резонанс та запит суспільства на розслідування цих справ, правоохоронні органи досі не дали відповіді – хто винен у злочинах проти Катерини Гандзюк, Віталія Устименка, Сергія Стерненка, Сергія Нікітенка, Миколи Бичка, Віталія Олешка, Михайла Кузаконя, Григорія Козьми та інших. На декого нападали кілька разів. Але справи цих людей не зрушили з відправної точки.

Доки правоохоронці зволікають, а суспільство чекає відповіді, жоден активіст не застрахований від повторних нападів. "Справа висить у повітрі. Я вважаю, що це дуже небезпечно. І так бути не повинно, бо є загроза повторного нападу", – переконаний одеський активіст Сергій Стерненко. Його намагалися вбити тричі. Жодного з нападників не покарано. Про встановлення замовників взагалі не йдеться.

Разом з тим, опоненти Сергія створюють інформаційну хвилю негативу на його адресу. А місцеві депутати всіляко намагаються перешкодити ефективному розслідуванню його справи.

З часу останнього нападу на Сергія минуло 4 місяці. На момент нашої зустрічі жоден нападник на нього навіть не перебуває під підозрою, більше того – його охороняє держава. У цей же час активіст на інтерв’ю до спецпроекту "Вибори вибори" приходить із приватним охоронцем.

Ми поспілкувалися з Сергієм Стерненком про активізм, розслідування його справи, чому до Одеси прикута увага росіян та до чого тут виборча реформа.

"Мені в наданні державної охорони відмовили"

– Останній напад на тебе було скоєно в травні. Розкажи, як просунулося слідство у цій справі, що з нею зараз?

– На мене було скоєно три напади в період з лютого по травень. Під час першого нападу не вдалося ідентифікувати або затримати нападників. По другому нападу, чоловік стріляв мені ззаду в шию, і його вдалося затримати на місці. По третьому нападу нікому не повідомлено про підозру.

Всі провадження по всіх трьох нападах сьогодні передано в Головне слідче управління поліції в Україні, тобто вони перебувають у Києві. Їх забрали з Одеси, скоріше за все, через неефективність роботи одеських правоохоронців, котрі за тривалий період часу нічого не зробили для того, щоб розкрити схему нападу, встановити причетних осіб, усіх виконавців і найголовніше – знайти замовника.

– Наскільки мені відомо, встановлено, хто напав на тебе востаннє.

– Другий нападник перебуває під державною охороною. При тому, що мені в наданні державної охорони відмовили. Йому не повідомлено про підозру, іншим можливим співучасникам – теж.

Я переконаний, що слідство вже повинно було зібрати достатньо інформації для того, щоб встановити інших причетних осіб до нападу 24 травня. Відбулася низка слідчих дій за моєї участі. Відбувся повторний допит, провели багато експертиз. Але справа висить у повітрі. Я вважаю, що це дуже небезпечно. І так бути не повинно, бо є загроза повторного нападу.

– Пригадую, що ти навіть писав про автомобіль, який тебе переслідував.

– За свідченнями одного зі свідків, на місці подій було двоє людей, котрі чекали на мене біля будинку 24 травня. Неподалік був припаркований автомобіль. Той блимнув фарами, це був сигнал, вони побігли в арку від сусіднього будинку в напрямку до мене. Через декілька секунд і стався напад. Це свідчить про те, що він планувався. Це була організована група, і вона налічувала більше, ніж дві особи. Можливо, там було кілька ланок. На мою думку, ми маємо справу з групою осіб значно більшою, ніж 10 чоловік.

Крім того, за кілька тижнів після останнього нападу було виявлено GPS-трекер на автомобілі, на якому я їздив.

– Тобто за тобою стежать?

– Це пристрій для відслідковування місця пересування. Його причепили до металевої частини автомобіля знизу, і ця річ передавала сигнал тому, хто мене запитував. Через ці пристрої зловмисники могли відслідковували місце мого перебування.

– У тебе є якісь підозри щодо того, хто замовляє напади на тебе?

– На жаль, у мене немає якихось конкретних фактів, які могли б стовідсотково вказувати на ту чи іншу особу чи групу осіб, чи структуру. Я найбільше схиляюся до того, що це – представники одеської міської влади, Геннадія Труханова і його команди.

Серія нападів і переслідувань почалася саме після того, як я вийшов на акцію протесту проти забудови Літнього театру (відкритий простір в Одесі, який активісти захищали від забудови – УП). Тоді почалися погрози. Ця версія видається мені найбільш логічною. Тому що у справі Літнього театру були зачеплені бізнес-інтереси людей, пов'язаних з Геннадієм Трухановим, а саме – з Володимиром Галантерником, який є його бізнес-партнером.

Наступна версія – це російські спецслужби. Потрібно розуміти, що життя, здоров'я активіста – це не є основною метою посягання. А є лише способом досягнення якоїсь мети. Можливо, це спроба зробити небезпечну соціальну напругу, яка може вилитися в хаос.

Третя сторона може бути, на мою думку, або безпосередніми організаторами, або співучасниками. Це правоохоронні органи, принаймні, регіонального рівня. Тому що вони відповідальні за розслідування нападів на громадських активістів. Я кажу зараз не тільки про себе, а про всіх. Ці справи не розслідуються. Немає належної реакції. Тому я підозрюю, що вони були або замовниками, або співорганізаторами.

Хоча тут якщо говорити про міську владу, правоохоронні органи, то в усіх випадках не можна виключати наявність російського інтересу. Але в нас немає підтвердження, поки правоохоронці не почнуть робити свою роботу. А в цьому випадку це вже повинна робити не поліція, а СБУ, оскільки в систематичності та географії нападів можна прослідкувати певну закономірність.

Якщо йдеться про закономірність, то за цим може стояти величезна структура. А якщо стоїть структура, то це може становити загрозу національній безпеці.

– Не так давно депутати обласної ради від "Опозиційного блоку" ініціювали звернення, щоб повернути твою справу до Одеси. Наскільки це взагалі реально?

– Це те саме, що ти напишеш заяву до генпрокурора, щоб справу повернули. Їхнє звернення – не більше, ніж інформаційна війна проти мене і спроба отримати політичні дивіденди від антиукраїнського електорату.

У своїй заяві вони фактично називають чорне білим, а біле – чорним. Не говорячи взагалі про те, що на активістів здійснюються напади. "Опозиційний блок" не говорить про те, що необхідно встановити всіх учасників злочину і притягнути їх до відповідальності. Ні, вони прямим текстом кажуть: нам потрібно, щоб Стерненка покарали, а для цього потрібно повернути справу до Одеси. Але за що мене карати? Мабуть, за те, що я не дав себе вбити.

Розглядаючи їхнє звернення з процесуальної точки зору, це неможливо. Для того, щоб чисто теоретично його повернути в Одесу, ГПУ повинна скасувати свою попередню постанову про переведення справи в Київ, а закон цього не передбачає. Вони фактично просять генерального прокурора порушити закон.

"Я думаю, що основна увага росіян до Одеси ще попереду"

– Як активіст ти проявив себе в часи Євромайдану. Що ти робив до Революції?

– До 2014 року я працював у соціальних мережах. На той момент ще не було війни, окупації. Я просував у соціальних мережах спільноти, котрі розповсюджували гумористичний контент для російських пабліків ВКонтакті. Іншими словами – робив мемчики. Свого часу я працював на паблік "Орленок", і в ньому було понад 7 мільйонів підписників.  Потім "Академия порядочных парней" – на мільйон.

– Як почався активізм?

– Коли все почалося, я дуже хотів поїхати до Києва, але, на жаль, мій графік роботи мені тоді цього не дозволяв. У січні я дізнався, що в Одесі теж є Майдан, де люди збираються і підтримують акцію в Києві.

Я пішов спочатку туди, походив на декілька мітингів, і так сталося, що фактично майже випадково мені з моїм другом і ще групою однодумців із різних організацій вдалося організувати чи не перший марш одеського Євромайдану, котрий дійшов до облдержадміністрації, де на той момент відбувався проросійський мітинг.

З цього почалося моє активне громадське життя. Після того я долучився до формування одеського осередку "Правого сектору", після того я поїхав на київський Майдан. Я потрапив у Київ 19 лютого вранці, коли ще горіли профспілки. Коли на моїх очах фактично вбили одного протестувальника, я пройшов якусь точку неповернення. Зрозумів, що майбутнє в моїй державі залежить від мене й інших українців, і для цього потрібно активно включатися в усі державні процеси.

– Ми вже говорили про те, що напади на активістів сьогодні – систематичне явище. Як це – бути активістом в Одесі?

– Одеса сьогодні є певною мірою заповідником Радянського Союзу. Одеса є феодальною, тому що її віддали на відкуп регіональним елітам. На Одесу мало поширюється державний суверенітет України, тому що фактично представники місцевої влади можуть робити що завгодно, і їм за це нічого не буде.  

Маючи під собою правоохоронну систему, часто судову, люди, котрі сьогодні керують містом, доходять до того, що можуть намагатися знищити фізично своїх опонентів або їх прибрати, закривши до в'язниці.

Тому в Одесі бути активістом небезпечно. Але я думаю, що не набагато небезпечніше, ніж в інших містах України. Велика проблема ще є з відсутністю українського дискурсу серед політичних еліт та серед медіа. В Одесі й по сьогоднішній день зберігається надзвичайно високий вплив російської пропаганди серед населення. І з цим держава абсолютно нічого не робить. Я не буду казати, що частка проросійськи налаштованих людей в Одесі є критичною, але вона достатньо велика.

– Одеса – проблемне місто у зв'язку з тим, що до нього прикута увага росіян?

– І надзвичайно висока. Я думаю, що основна увага росіян до Одеси ще попереду. І невідомо, що в нас далі буде відбуватися на Азовському морі. Якщо Росія повністю його прикриє, а вона вже це робить, то наступним етапом буде блокада Чорного моря й Одеси зокрема.

– Які настрої в самих одеситів?

– Одеса розслаблена. І дуже патерналістична. Одеса сьогодні в більшості своїй не цікавиться своїм майбутнім. Багато одеситів дозволяють знищувати своє місто. Міська влада знищила Аркадію, але зате он поклала плиточку десь у парку. "Он хоть что-то делает, крепкий хозяйственник" – от таке звучить від одеситів дуже часто.

Усі чули про табір "Вікторія". Коли майже рік тому відбулася ця трагедія, на акцію протесту на мільйонне місто вийшло трошки більше сотні людей, нехай дві сотні. Із них частина була батьками дітей, котрі лишилися живі. Вони прийшли під мерію.

На наступний день Труханов зібрав цих батьків, у котрих діти лишилися цілі й неушкоджені, пообіцяв їм близько тисячі доларів, і ті сказали, що в них немає жодних претензій. Більше того, засудили активістів, котрі виходили на акцію протесту. Фактично, можна говорити про те, що, на жаль, частина населення готова продавати себе і своїх дітей за гроші, не кажучи вже про голоси на виборах.

– Твій добрий знайомий Олександр Ройтбурд казав, що після одеського Майдану настрої змінилися і стали більш проукраїнськими.

– У публічній площині – так. У площині "на кухні" – я не думаю, що ситуація дуже сильно сколихнулася. Думаю, що кількість проросійськи налаштованих людей приблизно такою і лишилася, але серед табору невизначених у той момент, у 2014 році, багато людей перейшло в табір патріотичний.

Навіть не стільки патріотичний, скільки тих, хто не хоче бачити тут Росію. Тому що тут не буде туристів, не буде бізнесу, не буде "7 кілометру" (ринку). Місто фактично помре, і місту не буде на чому заробляти. Тобто тут такий ще фінансовий патріотизм проявився.

– А в публічній площині риторика влади залишається проукраїнською?

– Бути проросійськи налаштованим небезпечно і певною мірою залишається девіацією. Але все повертається зараз на круги свої. І сьогодні серед частини одеських медіа, зокрема телеканалів, котрі належать пулу Труханова та Ківалова, можна побачити дуже багато елементів проросійської пропаганди, які стосуються питань московського патріархату, поглядів на події Другої світової війни, мови.

Це, звісно, також впливає і буде впливати на розум людей. Тому я думаю, що якщо знову ж таки центральна влада, центральне управління СБУ й інші особи, котрі є відповідальними за стан національної безпеки в Одесі, не звертатимуть і далі на це уваги, то регіони, такі як Одеса, можливо, Харків, можуть стати абсолютно неконтрольованими.

У того ж Труханова  муніципальна варта за кількісним особовим складом перевищує кількість співробітників поліції, котрі залучаються до охорони громадського порядку. Фінансово для них виділяється більше. Ці люди будуть діяти не за буквою закону, бо вони взагалі не мають права виконувати ті функції, що виконують зараз. Вони будуть діяти так, як їм скаже той, хто платить зарплату.

"Одеське суспільство перебуває в напівсплячому стані. Але якщо дуже гучно крикнути, то воно прокидається"

– Після трьох випадків нападів тобі не страшно за своє життя?

– Страх нічого не дасть. Страх може бути присутнім тільки як елемент самозбереження. У цьому випадку, звісно, він є в мене, як у будь-якої нормальної людини. Але сказати так, що мені прямо настільки страшно, що я хочу залишити громадську діяльність, я  не можу.

Тому що, мабуть, на це й розраховували ті, хто замовляли ці напади – щоб Стерненко та інші активісти припинили громадську діяльність. Я думаю, що навпаки – напади на публічних діячів повинні стати каталізатором для потужного зростання інститутів громадянського суспільства. Якщо система чинить опір, значить десь їм перейшли дорогу, наступили на болючий мозоль, і потрібно продовжувати діяльність.

– Громадських активістів підтримує суспільство в Одесі?

– Частина одеського суспільства підтримує громадських активістів, частині байдуже, а частина налаштована вкрай негативно, але це зазвичай люди з совковим мисленням, котрі думають, що активізм, громадська діяльність – це щось ненормальне, чого не повинно існувати. Улюблений вислів одеських проросійських колаборантів – це "Че вы на акции протеста ходите? Идите работать!".

У найбільш критичні моменти підтримка є доволі потужною. Коли з'являється якийсь подразник, котрий змушує різко реагувати, то люди реагують. Наприклад, ситуація з Літнім театром мобілізувала на суди по активістах дуже багато людей. Мобілізувала на сам протест по Літньому театру близько тисячі одеситів. А для Одеси це дуже багато. Тому, скажімо так, одеське суспільство перебуває в напівсплячому стані. Але якщо дуже гучно крикнути, то воно прокидається.

– Хто тебе особисто підтримує?

– Критичні ситуації, котрі відбувалися за останні півроку, дуже мене здивували в плані суспільної реакції та реакції людей, з котрими я навіть раніше не був знайомий. Мені дуже багато допомогли друзі. Дуже допомогла дівчина, котра мене завжди підтримувала. Дуже допомогли люди, котрих я раніше навіть не знав, але котрі поділяють ті цінності, що і я. Вся ця підтримка створила прецедент, котрий полягає в тому, що захищати своє життя не просто можна, а потрібно.

– Уже вдруге під час підготовки матеріалу з тобою твоя дівчина Наталя. Вона також була з тобою під час кожного нападу. Яка її роль у підтримці тебе як активіста?

– Роль у цьому надзвичайно велика. Фактично, ми переживаємо зараз чи не найскладніші моменти життя, котрі, можливо, в інших випадках мали би поставити знак питання в стосунках. Але тільки не в цьому випадку. Між нам є взаємна підтримка, розуміння. Що найголовніше – це взаєморозуміння дає надзвичайно багато сил для того, щоб долати складнощі, котрі зараз виникають.

І не факт, що навіть я би лишився живий під час цих нападів. Тому що присутність Наталі є додатковим мотивуючим фактором лишитися живим, по-перше. А по-друге, завдяки Наталі під час останнього нападу правоохоронці змогли затримати другого нападника, хоча потім і відпустили.

– Їй перепадало коли-небудь за те, що вона твоя дівчина?

– Медійно, інформаційно – так. Але всі ці спроби марні і розраховані на недалекоглядних людей, які не намагаються знайти істину, а тільки мислити відповідно до сформульованих штампів.

"Мажоритарка може впливати навіть на національну безпеку в Україні"

– Ти підтримав публічно акцію за виборчу реформу. Чому ти вважаєш, що це важливо?

– Справа в тому, що сьогодні в Україні парламент є де-факто закритим клубом, куди дуже складно потрапити людині, яка дійсно хоче змінювати країну завдяки законотворчості. І це не вчорашня ситуація. Так у нас фактично відбувається з першого дня незалежності України. Це є наслідком того, що в Україні немає ринку медіа і немає прозорих правил гри на передвиборчих кампаніях. Відсутня кримінальна відповідальність для тих, хто порушує передвиборче законодавство.

Вибори виграє не той, хто якісно кращий, не той, хто пропонує кращу модель майбутнього для України, а той, у кого більше ресурсів. Це призводить до того, що до влади приходять люди, підконтрольні фінансово-промисловим політичним групам. Те, що в нинішній Верховній Раді є незначний відсоток порядних народних депутатів, – це, скоріше, виняток, ніж правило. І ситуацію цю потрібно докорінно змінювати.

– Як ти бачиш процес змін?

– Потрібно поставити всіх учасників політичної гонки в однакові стартові умови, і для них однаково повинні працювати правила. Для цього потрібно запровадити систему з відкритими списками.

По-друге, потрібно запровадити реальну відповідальність за порушення виборчого законодавства. Тому що якщо сьогодні відбувається підкуп виборців, що ми спостерігаємо дуже часто, зокрема, на мажоритарних округах, кандидат не втрачає можливості далі балотуватися. Навпаки – він бере участь у передвиборчій боротьбі, і в результаті проходить до парламенту.

Один із найяскравіших випадків по Одесі – депутат Голубов. Якщо раніше основна частина скупки голосів відбувалася безпосередньо в найгарячіший момент виборчої кампанії та безпосередньо в день виборів, то він діє і в міжвиборчий період. На кожне більш-менш значуще свято його люди розносять умовну гречку по домівках людей, які живуть на його окрузі. І він продовжує сидіти в парламенті.

Мажоритарка може впливати навіть на національну безпеку в Україні. Є кандидати, які не дотримуються жодних ідеологій, є ті, котрі мають тверду патріотичну позицію, і є кандидати відверто проросійські. На місці росіян я би спробував завести на всі мажоритарні округи якомога більше кандидатів та профінансувати всі їхні кампанії.

– У нашого спецпроекту була серія матеріалів про виборчий треш. Ми писали і про Одесу в тому числі. Ти уявляєш рівень того, що буде відбуватися в Одесі у зв'язку з прийдешніми парламентськими виборами?

– Одеса – це, мабуть, "родіна-мать" виборчого бруду. Якщо система не зміниться, Одеса не стане зраджувати своїм найгіршим традиціям, і ми будемо спостерігати величезний підкуп виборців. Він уже відбувається, сьогодні, коли ще навіть не стартувала парламентська кампанія. Нас чекає тотальний треш і содомія.

– Ти сам плануєш іти в політику?

– Почалися провокаційні запитання. Наразі я хочу завершити навчання й отримати адвокатське свідоцтво. Що буде далі в майбутньому? Я не знаю.

– Ти націоналіст. Будеш дотримуватися цієї ідеології, якщо раптом вирішиш стати політиком?

– Я однозначно націоналіст у питаннях, які стосуються національної безпеки. Я гадаю, що так і повинно бути в будь-якій здоровій країні. Сьогодні найбільшими націоналістами є Ізраїль, на моє переконання. Сполучені Штати – так само.

Але якщо говорити про питання економічні, то тут мені ближчі навіть ліберальні погляди. Я вважаю, що присутність держави в секторі економіки повинна бути абсолютно мінімальною і стосуватися виключно стратегічних речей, від яких залежить наша обороноздатність, фінансове здоров'я нашої держави.

Я, до речі, обома руками за легалізацію грального бізнесу, хоча деякі політичні сили правого толку проти, бо це не відповідає християнським нормам.

– Через окремі дії деяких організацій правого толку український націоналізм прирівнюють до нацизму. Як ти до цього ставишся, і що з цим робити?

– У цьому насправді є велика доля впливу росіян. Як людина, яка працювала в соціальних мережах, я можу сказати, що фашистизація України в медійному просторі почалася приблизно за три місяці до Майдану. І приблизно в той же період почало з'являтися багато меседжів антиамериканського спрямування від росіян.

У той же час іноді самі праві дають привід себе звинувачувати в таких речах. На мою думку, це відбувається не зі злим умислом. Іноді це відбувається через недостатню політичну освіченість нашої молоді, яка становить основний кістяк правих. Для того, щоб уникнути такого, потрібно збільшувати рівень своєї політичної освіти і завжди прораховувати, яку реакцію буде мати та чи інша твоя дія.