Гібридна війна з небайдужими. Як в Україні вбивають та калічать активістів

Поточний рік буквально з першого дня дав зрозуміти: відстоювати свою громадянську позицію в Україні небезпечно.

1 січня 2018 року на Київщині знайшли тіло правозахисниці Ірини Ноздровської, яка зникла за кілька днів до того. Ірина була жорстоко вбитою.

Ноздровська представляла в суді інтереси своєї сестри, яку кілька років тому збив на автомобілі Дмитро Россошанський. Слідство затягувалося, підозрюваний виявився племінником голови Вишгородського районного суду. А в минулому році зловмисника навіть хотіли випустити за законом про амністію.

У кінці грудня Ірина написала у Фейсбуці допис. Їй вдалося відстояти свою позицію, і вбивця не вийшов на свободу. А вже за кілька днів жінка зникла. У її вбивстві підозрюють батька Дмитра Россошанського – Юрія. Поки що слідство триває.

На жаль, вбивство активістки не є поодиноким випадком у нашій країні. Коли адміністративний тиск уже не діє, а законних методів впливу бути не може, опоненти переходять до насильства.

Громадські активісти зазвичай добре усвідомлюють: коли на кону злочинні інтереси та великі гроші впливових людей, під загрозою може опинитися здоров’я або навіть життя.

"Основна проблема полягає в тому, що в більшості цих випадків поліція не проводить ефективного розслідування, нема ефективного розгляду цих справ у суді. Відповідно, ці випадки лишаються непокараними", – розповідає голова правління Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.

Активісти в таких ситуаціях почуваються незахищеними, а нападники – безкарними. Тому повторними нападами на одних і тих же людей уже нікого не здивуєш.

На думку Євгенії Закревської, агресія щодо активістів та неспроможність правоохоронців цьому зарадити негативно позначається і на довірі до останніх.

"Переслідування активістів за їхню громадянську позицію – це абсолютно негативне явище. Це відкидає нас у 13-й рік. Побиття, які не розслідуються, погрози, на які не реагують правоохоронні органи, – це все нівелює довіру і до правоохоронців,  і до влади",  – переконана правозахисниця.

За моніторингом Центру інформації про права людини, від 2014 по початок 2017 року на громадських активістів було скоєно майже півсотні нападів.

"Те, що ми збираємо, – лише верхівка айсберга. Це те, що ми можемо почути від колег або побачити у ЗМІ, або в соціальних мережах чи зібрати своїми силами. Але ця статистика може бути в 100 разів більша", – зазначає Тетяна Печончик.

За словами правозахисників, у зоні ризику три групи активістів. Найчастіше напади скоюють на антикорупціонерів після оприлюднення їхніх викриттів або активних виступів проти влади. Особливо ця група вразлива в регіонах.

До другої групи входять екологи та захисники довкілля. Вони, як правило, борються з незаконними забудовами або підприємствами, що забруднюють атмосферу. Треті – активісти, що захищають права сексуальних меншин.

Лише за останніх півроку трапилося кілька скандальних нападів на активістів та тиску на них. Деякі закінчилися трагічно. Спецпроект "Вибори вибори" зібрав найгучніші випадки та перевірив, чи загрожує нападникам справедливе покарання.

Харків

Невеличке селище Есхар на Харківщині 6 червня сколихнула моторошна новина. 23-річний активіст Микола Бичко поїхав до річки, аби зняти на відео викиди у водойму нечистот. За добу його знайшли повішеним.

микола

"Це трапилося в День захисника навколишнього середовища. Приїхав на очисні споруди щось знімати, і після цього знайшли повішеним", – розповідає друг Миколи та правозахисник Роман Ліхачов.

Останнім часом хлопець активно займався захистом екології в рідному селищі. Активіст об’єднав навколо себе інших мешканців селища та створив групу "Ініціативна молодь Есхар". У його планах була громадська організація з такою ж назвою, для створення якої він уже готував документи.

Молоді люди час від часу організовували суботники та дбали про благоустрій селища. У постах Микола критикував владу селища, вважаючи, що вона не турбується про своїх жителів належним чином.

Останнім часом він та активісти вимагали розриву договору між комунальним підприємством "Вода Есхара" та компанією "АВА сервіс 2017".  Остання забруднювала річку, скидаючи туди відходи. Один із власників фірми – брат голови селища Сергій Легкошерст.

За фактом смерті Миколи в поліції Чугуївського району Харківщини відкрили кримінальне провадження за статтею "умисне вбивство" з приміткою "самогубство". Слідів насилля поліція не знайшла.

"Під час поверхневого огляду тіла на місці події не було виявлено ознак насильницької смерті, судово-медичний розтин теж підтвердив первинні висновки експертів", – коментує начальниця комунікаційного відділу Головного управління Нацполіції в Харківській області Катерина Баранник.

За словами Романа Ліхачова, причина смерті активіста – механічна асфексія. Однак від чого вона настала – повішення чи задушення – поки невідомо.

"З положення тіла Миколи можна зрозуміти, що він фактично був повішеним, бо позаду стояв приставлений пень. Розміщення пнів було таке, що він би сам не приставив їх таким чином, вони достатньо важкі, – переконує правозахисник. – Те, що він поїхав на джерело, набрав 5-літрову пляшку води, яка була разом із ним, і різко вирішив повіситися, я в цей факт не вірю".

Жителі селища також не вірять у раптове рішення Миколи вкоротити собі віку. Завдяки їхній активній позиції голова селища Анатолій Легкошерст пішов у відставку, а договір із компанією "Ава Сервіс 2017" було розірвано.

Друзі Миколи Бичка готові провести власне незалежне розслідування.

"Поліція спочатку їхала годину, потім відкрила провадження з поміткою "самогубство". Як виявилося, навіть не вилучила всю мотузку, на якій його повісили, лише її шматок, – пояснює Роман Ліхачов. – Більше того, за кілька днів практично ніяких оперативних заходів вони не зробили, навіть вилучення відео з камер спостереження".

Разом із тим у поліції обіцяють перевірити всі версії, оскільки на цьому наполягає громадськість. А начальник поліції області взяв розслідування під свій контроль.

Поки триває слідство, стверджувати, пішов Микола сам чи йому допомогли, ми не маємо права. Друзі кажуть: йому постійно погрожували невідомі, а також – тиснули з боку фірми, проти якої він виступав.

Випадки агресії щодо громадських активістів у Харківській області – не нова історія. У серпні минулого року невідомі побили голову Харківського антикорупційного центру Дмитра Булаха, а у вересні – біля власного будинку напали на члена організації Євгена Лісічкіна. В обох випадках слідство ще триває, особи нападників встановлені, але чи понесуть вони покарання – поки не відомо.

Одеса

За останні кілька тижнів в Одесі трапилося два випадки побиття активістів. Це не просто напади хуліганів – і за попередньою кваліфікацією, і за оцінкою громадськості, то було ніщо інше, як замахи на вбивство.

Ситуація, що сталася з громадським активістом Сергієм Стерненком, розділила суспільство на два табори. Пізно ввечері 24 травня Сергій вийшов у прямий ефір зі своєї сторінки на Фейсбук. За кілька секунд хаотичного відео стає зрозуміло: активіста намагалися вбити, а, обороняючись, він поранив нападника. Як з’ясувалося пізніше, останній помер.

"Я включив цю трансляцію, тому що не переховувався, я змушений був оборонятися, я не покинув місце подій і запустив стрім для того, щоб суспільство знало, що відбулося", – пояснює нам Сергій Стерненко.

сергій

За словами активіста, у той вечір він повертався додому з супермаркету. У його дворі на нього напали двоє невідомих і почали бити. Через якийсь час нападники кинулися по різні сторони. Сергій погнався за першим, а його дівчина – за другим.

"Між нами була дистанція метрів 10-15. Коли він впав на землю, я побачив, що в нього рана живота. Він почав просити про допомогу. Я дістав мобільний телефон, викликав йому швидку, повідомив по лінії 103, що лежить людина з ушкодженням живота та стікає кров’ю, – пригадує Сергій. – У цей момент я побачив, що в мене екран смартфона і всю праву руку забризкує дрібними краплями крові. Я подивився на свою ліву і побачив, що в мене артеріальна кровотеча".

Активіст не заперечує, що поранив нападника. Однак стверджує: ніж не його, як зброя опинилася в його руках – не пам’ятає, але припускає, що відібрав у когось під час бійки.

У поліції думають інакше. Там переконані: ніж в активіста був свій.

"Був удар. Він встояв після нього? Гаразд, припустимо, встояв. Але примудрився лівою рукою – будучи при цьому правшою – долонею перехопити ніж. При цьому поріз чомусь по вені припав. Більш того, на місці першої сутички крові практично не виявлено – буквально пару крапель. Занадто багато нестиковок," – пояснював начальник поліції Одеської області Дмитро Головін.

Наявність ножа і факт смерті першого нападника обурив частину громадськості, яка переконана: Сергій не захищався, а навмисно вбив.

У той вечір швидка забрала Сергія на операцію. Йому серйозно пошкодили сухожилля на руці. Натомість, за його словами, лікарі навіть не намагалися реанімувати пораненого. Як стало відомо згодом, ним виявився колишній військовослужбовець 25-ї аеромобільної бригади ЗСУ Іван Кузнєцов. Другого – Олександра Ісайкла – поліція затримала за 1,5 години.

В Одеській лікарні Стерненка, за його словами, виписали на наступний день після операції, попри те, що активіст погано почувався. Його відмовлялися лікувати. Лише після того, як Сергій опублікував відео, на якому приніс черговому лікарю заяву з вимогою пояснити, що відбувається, йому перев’язали руку та вручили документи про виписку, датовані заднім числом.

Після епопеї з одеськими лікарями друзі Стерненка перевезли його на лікування до Києва, де його заново оперували.

Поліція розслідує аж три кримінальні провадження.

"Слідчі дії проводяться за фактом смерті людини, за фактом замаху на життя по заяві активіста та за фактом тілесних ушкоджень ножем ще одному фігуранту справи, якого було викрито пізніше.

Справу за ненадання допомоги людині в безпорадному стані не відкрито, не питайте чому, я сам не знаю відповідь на це питання", – повідомив у себе на сторінці у Фейсбук керівник поліції міста Одеси Руслан Форостяк.

"У мене інформаційний вакуум. Я викликаний зараз слідчим для відтворення подій по справі, де я є потерпілим, я туди з’явлюся, як мене випишуть з лікарні. І я схильний вважати, що як тільки я повернуся до Одеси, мені буде повідомлено про підозру", – розповідає активіст.

Натомість Руслан Форостяк переконує: підозру не вручать жодній особі, доки не буде проведено всі необхідні слідчі дії.

Це вже третій напад на Сергія за цей рік. У лютому невідомі побили його у власній машині, а в травні в активіста стріляли. Обидва напади сталися біля його будинку.

Як стверджує активіст, після першого нападу поліція навіть не допитала його дівчину Наталю, яка була присутня в момент нападу. Після другого нападника таки затримали, і зробив це сам Сергій. Саме цим він пояснює, чому 24 травня побіг за зловмисником.

Щоразу після замахів на Стерненка він звертався до поліції по державну охорону, але її так і не було надано. Востаннє – бо в документі було написано слово "клопотання", а не "заява".

Утім, охорону Сергій таки отримав. Біля його палати чергують бійці 25-ї аеромобільної бригади. Саме тієї, де нібито служив колись загиблий нападник.

За кілька днів в Одесі відбувся ще один напад на громадського активіста. Цього разу постраждав координатор ГО ЦентрUA, голова місцевого осередку "Автомайдану" Віталій Устименко. Напад стався біля офісу Суспільного телебачення, де працює хлопець.

віталій

"Мій друг забув залишити ключі на прохідній офісу від виходу. Повернувся, пішов залишати ключ, я став його чекати. Позаду на мене напали двоє невідомих, почали бити руками, кулаками, ногами по голові, – пригадує Віталій. – Одного з них я бачив в обличчя і почав відбиватися. Поки був на обох ногах, міг відбиватися, коли вже не міг, вони повалили мене на асфальт".

Від нападників Віталія врятував його друг – редактор Суспільного Михайло Кушнір, а першу допомогу надав перехожий студент-медик. Внаслідок нападу Устименко отримав травми голови та стегна.

віталій устименко після нападу

Попередньо слідство кваліфікувало цю справу як замах на вбивство. Поки що особи нападників не встановлено. Однак поліція має фото нападників.

Але великих надій на їхнє встановлення активіст не покладає:

"Їх не буде встановлено, як не буде встановлено замовників. Поліція їх не знайде. І якщо станеться якесь неймовірне диво і щось там у головах керівників поліції чи хазяїв міста клацне, і вони вирішать видати виконавців, то це все зведеться до перекваліфікації до якогось хуліганства чи зрештою цих нападників навіть не буде затримано".

Для Устименка це також не перший досвід нападів на нього. У лютому цього року активіста побили просто в залі суду на засіданні по обранню запобіжного заходу для мера Одеси Геннадія Труханова.

"Мене, мою голову фізично закрив мій друг Олег Слабоспицький. Нас почали дубасити, спустили на перший поверх і практично викинули з приміщення суду", – пригадує активіст.

Попри те, що побиття активіста відбувалося практично на очах у поліції, йому ніхто не допоміг. Більше того, слідство за цією справою не рухається.

Після останнього нападу Віталію Устименку пообіцяли надати державну охорону. Однак фактично її поки не надали. Натомість сам активіст налаштований скептично:

"Навіть маючи державну охорону під боком, я не буду на неї розраховувати. Я розраховую лише на своїх друзів, які зараз зі мною. Лише це дозволяє мені почуватися в безпеці".

Одеські активісти відомі своєю позицією проти забудови зелених зон, історичного центру та захоплення пляжів у місті. Саме з цією діяльністю вони самі та громадськість пов’язують замахи.

Для того, щоб дізнатися деталі розслідування щодо місцевих активістів, ми написали запит до поліції Одеської області. Чекаємо на відповідь.

Рівне

На регіональному рівні роль антикорупційних активістів часто виконують незалежні місцеві медіа. За свою роботу їм доводиться відповідати так само.

Так, наприкінці лютого невідомий підпалив офіс рівненської агенції розслідувань "Четверта влада". За словами заступника головного редактора Антоніни Торбіч, вони з сином на момент підпалу перебували в офісі. Почувши дивні звуки, Антоніна вирішила, що хтось помилково зайшов до офісу, і попросила сина подивитися.

"Ми почули брязкіт скла, хлопок. Щось ніби падає, – згадує журналістка. – Син вбігає, каже – там підпалили щось. Ми почали самі тушити вогонь, знайшли якусь пляшку. Було невелике джерело полум’я, але сильний ядучий дим".

офіс агенції розслідувань "четверта влада" після підпалу

До приїзду пожежників журналістам вдалося погасити основне джерело полум’я. Як стало відомо пізніше, зловмисник приніс до офісу горючу суміш. Одну пляшку він просто кинув на підлогу, а іншою – облив стіну біля газового котла.

Зараз у поліції розслідують справу про умисне знищення або пошкодження майна журналіста шляхом підпалу. За словами журналістів, час від часу їм присилають фото ймовірних підпалювачів, але далі справа не рухається.

У редакції переконані, що підпал безпосередньо пов’язаний з намаганням перешкодити їхній журналістській діяльності: або як залякування, або як помста, або як спроба знищення інформації.

За деталями ми звернулися з офіційним запитом до поліції Рівненщини. На відповідь поки чекаємо.

Майдан переміг?

Громадськість у переважній більшості обурена нападами на активістів, адже почуватися безпечним в Одесі, Харкові чи іншому місті України, якщо тобі не подобається корупція, виявилося небезпечним для життя.

Група нардепів на чолі з Ігорем Луценком підписали звернення до голови РНБО Олександра Турчинова. Вони просять його ініціювати засідання щодо ситуації в Одесі.

Низка громадських організацій, таких як "Центр UA", "Автомайдан", Українська гельсінська спілка та інші виступили із заявами щодо розслідування замахів на активістів, а учасники Коаліції на захист громадянського суспільства в Україні розробили програму захисту активістів.

Читайте також

Закревська про справи Майдану: Якщо не буде правосуддя – буде самосуд

Проте самі активісти не покладають великих надій на розслідування замахів та нападів. Нинішню ситуацію навіть порівнюють з часами Януковича та злочинами Майдану. Песимізму додає і стан розслідування справ Майдану.

Адвокатка Євгенія Закревська розповідає: десятки справ розглядаються в судах. За злочинами Майдану вже є винесені вироки. Однак значна частина таких справ не просувається.

"Частина справ "зависла" – слідство передало їх до суду, але судді всіляко ухиляються від розгляду або дійсно не можуть розглядати, бо мають заявити самовідвід, або захист усіляко затягує розгляд справи. Таких справ багато. Наприклад, справа Владислава Лукаша – керівника харківського "Беркуту" – бовтається по судах майже 3  роки. Справа київських "беркутівців" – підлеглих Добровольського, по нападу на "Автомайдан" 23 січня 2014 року, справа керівника і підлеглих Логвиненка – командира другої роти київського "Беркуту". Справа по 11-му грудня (штурм Майдану)".

За її словами, найбільше перепон у судах у справах нападів на активістів – саме на етапі між передачею обвинувального акту до суду і початком розгляду справи по суті.

"Не впевнена, що це напряму можна порівнювати з подіями Майдану, оскільки там усе відбувалось абсолютно централізовано і скоординовано з боку влади, але це не можна лишати і пробачати. Необхідно добиватися притягнення до відповідальності винних осіб і не лише виконавців, а й головне – замовників",  – додає Закревська.

Напади на громадських активістів виглядають як помста або залякування. І в тому, і в іншому випадку – це страх та паніка тих, з ким борються активісти.

Небайдужі та ініціативні люди становлять серйозну загрозу корупційній системі. Зважаючи на те, що жоден з них не планує зупинятися, ймовірно, що колись вони захочуть замінити і корумпованих чиновників, і саму систему, за якої злочинці можуть безкарно залякувати людей.