Які в роботі українські президенти? Що відбувається за лаштунками Мінських перемовин? І хто уклав небезпечний політичний компроміс в Україні у 2014 році?
Спецпроект "Вибори вибори" разом з програмою "Складна розмова" (UA: Перший) пропонує вам дізнатися відповіді на ці питання, а також згадати все та всіх, хто зробив Україну такою, якою вона є сьогодні.
Героєм нашого нового матеріалу став Роман Безсмертний. Старожил української політики, він особисто був свідком як становлення, так і занепаду найгучніших політичних діячів, партій і навіть президентів.
Народний депутат, представник Леоніда Кучми в парламенті, заступник голови Секретаріату президента за Віктора Ющенка, посол України в Білорусі, а донедавна – і представник України в політичній підгрупі на переговорах у "Мінському форматі". Це далеко не весь перелік його посад.
Один із найзагадковіших політиків Роман Безсмертний відкриває таємниці української політичного життя для наших читачів.
Про початок кар’єри:
З 52 років я половину життя віддав політиці. Кожен етап роботи мав кращі сторони і гірші, про які хочеться згадувати, і про які не хочеться говорити. Це процес становлення самого Романа Безсмертного.
Мені було 29 років, коли у 1994-му зовсім юною людиною я прийшов у парламент. І назавжди запам`ятав слова академіка Ігоря Юхновського. Він зустрів мене у Верховній Раді і каже, що завтра тебе запросить президент, навіть не думай відмовитися.
Пам'ятаю, на другий день мене набрали і кажуть: "Вас завтра прийме президент". А я не зрозумів ситуацію і кажу: "Вибачте, я не просився до президента".
Мені кажуть, мовляв, у вас на такий-то час призначено зустріч… Це я вже потім навчився розуміти, що президент не підтримує і не просить – президент пропонує. Це езопова дипломатична мова, політична мова.
Але на той момент я був зовсім юнаком. І так прийшов для роботи з другим президентом Леонідом Даниловичем Кучмою.
Про роботу з президентами України:
Усі вони зазнавали змін. Навіть почерки в них змінювалися. Навіть інтонація, мова змінювалася.
Коли президент Кучма починав, він через слово говорив то українською, то російською. А завершував він перфектно володіючи українською мовою.
Президент Ющенко в житті не дозволяв підняти голос ні на кого. Але дуже швидко він навчився це робити і піднімав голос. У кожного з цих людей були і залишаються прекрасні сторони, і є їхні людські недоліки.
Найлегше було працювати з Кучмою, рівень зрозумілості і ясності був дуже високий. Добре було працювати з Віктором Андрійовичем.
Найскладніше працювати з Петром Олексійовичем Порошенком. І це не через те, що вони такі. У нас різні відносини.
Петра Олексійовича я знаю з 1994 року. І коли він вирішив балотуватися, я вже знав, що не через те, що він задумувався, мав стратегічні плани. Будучи в Мінську, я зіставив факти, шанси і побачив, що президентом стане Петро Олексійович.
Про те, хто стане наступним президентом України:
На цей статус можуть претендувати кілька фігур. Яка з них опиниться на фініші – можна дискутувати. Прізвища називати не буду.
Але це буде фігура така, як президент Франції Макрон. Відома, знана. Ну, з дитинства має певні фізіологічні вади, але це людина з колосальним досвідом і розумінням, що зараз потрібно.
Це як ви приходите до лікаря, на вас поначіпляли обладнання, вас протестували, і ніхто не знає, що треба робити. А тут хтось підходить і каже: "А ви йому анальгін дайте просто – і він одужає".
Про політичні партії:
Українська політика, на жаль, з 2010 року зникла як сфера діяльності. Вона перестала бути явищем компромісу, бо її просто немає. Можемо проклинати партії, але без них ми не побудуємо ні державу, ні суспільство. Це – перше.
І друге. Задача наступного президента – зробити крок, при якому партії відчують свою потребу, а люди відчують свою потребу в партіях. І цей крок простий та лежить на поверхні.
Вважаю, що принцип чергових виборів має бути такий: бачили очі, що купували – їжте, хоч повилазьте. Але, будь-ласка, відтанцюйте ці речі. І коли ставите галочку, добре думайте.
Про бізнес під час війни:
На сьогодні зона війни – це сіра зона сірої економіки. Через яку проходить, починаючи від контрабанди наркотиків, контрабанда зброєю, контрабанда людьми… Це вже ракова пухлина, якою зловживають, починаючи від бізнесу, розташованого всередині, закінчуючи величезними об’ємами.
Найдорожчою складовою цього є зброя й наркотики. І очевидно: або ми лікуємо цю ракову пухлину, або вона може втягувати не тільки Україну і Росію, а й регіони і весь євразійський континент. Це дуже небезпечна річ.
І те, що я кажу, – це прописні істини таких утворень. Через це проходили і проходять Придністров’я, Вірменія, Азербайджан, Нагірний Карабах, Балкани і так далі. Тож у тому, щоб лікувати, мають бути зацікавлені, я сподіваюся, всі.
Чому не лікується? Тому що прибутки такі, що у звичайному бізнесі ви їх ніколи не отримаєте. Я нічого нового вам не скажу.
Про Віктора Медведчука і залаштунки Мінських угод:
Треба віддати належне – у нього прекрасний політичний нюх.
Він дуже добре засвоїв формулу: для того, щоб питання було вирішено, треба, щоб переможцями себе відчули, у першу чергу, президент Путін, у другу чергу – президент Порошенко. У третю чергу – президент Туреччини, якщо брати на прикладі кримських татар
Уявіть собі: людина це розуміє, і розігрується спектакль. "Володимир Володимирович, от виникла проблема, можна, щоб ви втрутилися, і питання було вирішено?". І Путін від цього пливе, бо в нього вибори. Голосування.
У такій же ситуації Петро Олексійович. "Петро Олексійович, освятіть – і татари будуть звільнені". І Петро Олексійович пливе від радості. У такій же ситуації президент Туреччини. От звільніть – і всім добре, і всі переможці.
Так от я вам хочу сказати, що формула успіху – це моделювати ситуацію, у якій усі великі.
Про звільнення заручників:
Найбільша перемога тут у тих, кого звільнять. А кому почеплять медалі…
Я хочу сказати, що коли було ухвалено Конституцію, і відбувалися перші нагородження, то я стояв у Маріїнському палаці, а за спиною стояв академік Михайло Павловський. І він тоді кинув таку фразу: "Починається процедура нагородження непричетних і покарання невинних". Такий закон історії.
Дійсно, я щось знаю, але знаю не все. Якщо взяти звільнення незаконно утримуваних, то в цьому рівну участь мають і Віктор Медведчук, і Ірина Геращенко, і Юрій Тандіт, і Василь Грицак.
Це – пекло, через яке треба пройти десятки чистилищ багатьом людям, щоб це відбулося. Навіть судді, які ухвалюють рішення по кожній із цих фігур, вносять свій вклад у те, щоб хтось був звільнений.
Про втрачені можливості у 2014 році:
Давним-давно переконаний, що якби ситуація у 2014 році почалася з формування антипутінської коаліції, і створили би відповідний силовий кулак, то ситуація була б дуже швидко зупинена.
Це почалося з абсолютно в’ялої внутрішньої позиції в Україні. Коли війну почали називати "АТО", коли вступили в дискусію на світовому рівні з незрозумілим статусом.
Розумієте, ми відмовилися себе захищати. І, мені здається, що противник дуже вдало використав внутрішню ситуацію невизначеності.
Противник нас знав, і, більше того, він нас режисував. Це другий момент. І третій момент – не вистачило волі в окремих людей ухвалити рішення.
До того причетний Олександр Турчинов. Добре, він був виконувачем обов’язків. Але після того, як прийшов президент Порошенко, він зобов’язаний був ухвалити відповідні рішення.
Адже закон про правовий режим воєнного стану, закон про оборону не дає вибору. Він зобов’язаний діяти і, очевидно, що тут і криється проблема.
Один став на хибну дорогу, а другий замість того, щоб присікти це, продовжив цю логіку. Очевидно, це наслідок компромісу між ними двома політично, але це – дуже небезпечний компроміс.
Поки що це небезпечний компроміс для України, але він може стати небезпечним і для регіону, і для Європи в цілому.
Про те, як зупинити війну:
Зупинити її не так уже й легко.
Але на сьогодні від України залежить ініціатива створення блоку країн міжмор’я. І через цей блок варто запропонувати своє місце в безпековій концепції Європи. А через безпекове місце в європейському домі треба запропонувати свою роль у євроатлантичній системі безпеки.
От така "триходовка" сформувала б нашу роль, і вона дала би можливість нам системно отримувати допомогу.
У тексті використано пряму мову під час ефіру програми "Складна розмова".
