20 жовтня 2017, 17:34 — Дарина Рогачук
Понеділок, 18 грудня 2017, 12:33
Чому Україна потребує нової виборчої системи? Які є нюанси реформи, і чи здатна вона вплинути на роботу ЦВК? Розповідає заступник голови Центральної виборчої комісії України Андрій Магера.
– Чи потрібна Україні виборча реформа?
– Я вважаю, що питання виборчої реформи в Україні не те що давно дозріло – воно вже перезріло.
Ще за часів голови Верховної Ради Арсенія Яценюка в парламенті утворили робочу групу на чолі з тодішнім народним депутатом Юрієм Ключковським. До цієї робочої групи увійшли члени всіх тодішніх парламентських фракцій. За винятком представників тодішньої Партії регіонів, які відмовилися працювати в робочій групі.
Крім того, там були представники різних державних інституцій – Міністерство юстиції, Адміністрація президента, Центральна виборча комісія, представники громадянського суспільства.
Тоді ми напрацювали проект Виборчого кодексу, який має певну історичну тяглість з наступними проектами, які згодом реєструвалися у Верховній Раді. Це, зокрема, проект закону "Про вибори депутатів України" №1068-2 Віктора Чумака і це проект Виборчого кодексу, зареєстрований за авторством Андрія Парубія та групи інших народних депутатів.
Я роблю цей вступ для того, щоб пояснити, що проект Виборчого кодексу Андрія Парубія не з’явився нізвідки. До роботи над цим проектом долучилася велика кількість людей. Хоча основний тягар випав тоді на Юрія Ключковського, який його напрацював. Я вважаю, що він є найкращим фахівцем з виборчого законодавства в Україні.
Проект Виборчого кодексу пропонує пропорційну виборчу систему з загальнодержавним виборчим округом із розподілом кожного з кандидатів у народні депутати в одному з регіональних виборчих округів.
Певною мірою ця виборча система є відкритою. Не на 100 відсотків. Але ця система дозволяє виборцям активніше брати участь у формуванні представницького органу і впливати на черговість розподілу депутатських мандатів.
Я вважаю, що цей проект Виборчого кодексу є дуже прогресивним. І слава Богу, що цей законопроект ухвалили в першому читанні.
Проте в мене немає певності, чи ухвалять його в другому читанні. Оскільки є низка різних аспектів, які можуть вплинути на це.
– Як зміна виборчої системи відобразиться на Центральній виборчій комісії?
– На мою думку, проект Виборчого кодексу пропонує, фактично, відмову від окремого закону про Центральну виборчу комісію. Натомість передбачає своєрідну імплементацію законодавства про ЦВК безпосередньо в тіло проекту Виборчого кодексу.
Що стосується самої ЦВК, то її повноваження та склад навряд чи зміняться. Цілком очевидно, що в проекті Виборчого кодексу є необхідність уточнити момент призначення і звільнення членів ЦВК.
З одного боку, це правильно, що за Конституцією кандидатури до складу ЦВК пропонує Верховній Раді президент. Проте президент, відповідно до Конституції України, видає укази і розпорядження також на основі законів.
Тому в законі, яким безпосередньо може бути Виборчий кодекс, необхідно зазначити, що президент не лише консультується з парламентськими фракціями.
Він також враховує, щоб кожен із членів ЦВК обов’язково представляв певну політичну силу в парламенті, був репрезентований однією з парламентських партій. Це повністю узгоджується з положеннями Кодексу належної практики з виборчих питань Венеціанської комісії.
Як на мене, ці моменти необхідно обов’язково уточнити в режимі підготовки проекту Кодексу до другого читання. Але якихось кардинальних змін щодо статусу, повноважень ЦВК, я думаю, не варто робити.
– Тобто склад ЦВК від виборчої реформи не зміниться?
– Згідно з Конституцією, Верховна Рада не призначає склад ЦВК. Вона призначає посадових осіб цього державного органу. Зокрема, кожного з членів ЦВК.
У кожного з членів ЦВК є свій самостійний перебіг семирічного строку повноважень. Коли цей строк закінчується, є всі підстави для звільнення члена ЦВК.
У 13 з 15 членів ЦВК перебіг семирічного строку завершився 1 червня 2014 року. Але не можна говорити про припинення повноважень. Повноваження припиняться лише після звільнення з посади Верховною Радою за поданням президента.
Тож повноваження досі зберігаються в усіх без винятку членів ЦВК. Але закінчення семирічного строку є очевидною підставою для звільнення з посади. Якщо це станеться, парламент за участі президента повинен буде призначити нових членів ЦВК.
– На вашу думку, які правки потрібні Виборчому кодексу?
– З інформації у ЗМІ мені відомо, що з’являлися певні правки, якими пропонується відмовитися від загальнодержавного округу, загальнодержавного списку політичних партій і розподіляти кандидатів за регіональними округами виключно. За ними – і розподіл мандатів виключно за регіональними списками.
Також пропонується відмовитися від ідеї розподілу мандатів по регіональних списках залежно від явки виборців. Натомість – акцентувати увагу на кількості виборців у відповідних виборчих регіонах.
Я не погоджуюся з такою пропозицією тому, що вона лише погіршує ту ідею пропорційної системи, яка закладена в кодекс. Це може виглядати таким чином: ми відмовляємося від загальнодержавного списку, натомість отримуємо 27 паралельних пропорційних виборчих систем на виборах до парламенту. Незалежних одна від одної. Це перший момент.
Другий момент – прохідний бар’єр для кожної з цих систем стає своїм. Це означає, що партії набувають регіонального характеру.
Тобто ми обираємо народних депутатів не як представників українського народу, а як представників певного регіону, що є неприпустимим. Адже народні депутати, за Конституцією, представляють весь український народ, а не окремо взятий округ і регіон.
Правильним було б залишити загальнодержавний список із регіональними списками і розподіл мандатів по виборчих регіонах залежно від активності виборців.
Цей підхід є справедливим. Якщо ми від нього відмовимося, то отримаємо таку ситуацію: маленький виборчий регіон, а саме південний, до якого входять Херсонська область, Севастополь та Крим, лише завдяки величезній кількості виборців, які є наявними в реєстрі по Криму і Севастополю, отримає в цей виборчий період величезну кількість депутатів від так званих "мертвих" виборців, які з імовірністю 99% не прийдуть на голосування.
Та сама історія може трапитися і з Донецьким та Луганським виборчими регіонами. Крім того, чинник внутрішньо переміщених осіб природньо впливатиме на загальну кількість виборців у виборчому регіоні. Тож, думаю, неприпустимо міняти підхід щодо розподілу депутатських мандатів.
Є позитивні ідеї. Це відмова від агітації в аудіовізуальних ЗМІ – на телебаченні та радіо. Я думаю, можна погодитися з цією ідеєю. Вона не нова і застосовується в багатьох країнах Європи.
– Чи існує шанс, що парламент ухвалить виборчу реформу до наступних виборів у 2019 році?
– Мабуть, тільки Господь Бог знає про те, як усе надалі буде розвиватися.
У мене є стриманий оптимізм щодо ухвалення виборчої реформи. Парламент, попри велике небажання проводити виборчу реформу, все ж таки чутливий до настроїв українських виборців. І чутливий до хороших порад наших партнерів з-за кордону.
Крім того, досі існує рішення парламентської асамблеї Ради Європи 2010 року, яким рекомендовано в Україні перейти на пропорційну виборчу систему з відкритими списками на виборах до парламенту України.
Мій оптимізм стриманий, адже я розумію, що є багато перепон на шляху до ухвалення цього проекту Виборчого кодексу.
– До яких наслідків призведе провал виборчої реформи?
– Тоді на чергових парламентських виборах 2019 року вибори відбуватимуться за тією ж пропорційно-мажоритарною існуючою виборчою системою. За якою половина депутатів має обиратися в одномандатних мажоритарних виборчих округах.
Це означає, що Верховна Рада знову, як і в 2014 році, обереться в неповному складі. Не в кількості 450 депутатів, а в кількості, яка зараз є, – близько 420 депутатів. Тобто з Криму та Севастополя ми не отримаємо обраних депутатів у мажоритарних округах, і ми не отримаємо багато депутатів з Донецької та Луганської областей.
У свою чергу, неповний склад Верховної Ради призведе до того, що ухвалювати рішення в парламенті буде набагато важче. Адже закони і постанови ухвалює більшість від конституційного складу парламенту, а не більшість від його фактичного складу чи більшість присутніх на засіданнях.
Набагато важче буде утворити коаліцію парламентських фракцій. Навіть якщо її утворять, ця коаліція буде досить нестійкою. Це те, що ми спостерігаємо сьогодні.
Нестійкість коаліції, у свою чергу, вплине на нестійкість уряду, який буде сформований цією ж коаліцією.
Так і не будуть вирішені питання з повноцінною реалізацією активного виборчого права внутрішньо переміщеними особами і трудовими мігрантами.
І ще один момент. У 2019 році підкуп виборців в одномандатних виборчих округах, на жаль, нікуди не зникне. Нам це треба чудово розуміти. Рівень корупціогенності виборів в одномандатних виборчих округах є дуже високим.
Тож провал виборчої реформи матиме для країни дуже негативні наслідки.
