20 жовтня 2017, 17:34 — Дарина Рогачук
Четвер, 16 листопада 2017, 10:00
Коли на сході України почалася війна, молодий історик з Донецька створив з однодумцями унікальний освітній проект "Prometheus", щоб воювати за розуми людей
У часи випробувань для країни кожна людина має робити щось, аби допомогти, вважає Іван Примаченко. Розуміючи, що освіта – це українська "ахіллесова п’ята", він вирішив особисто докласти зусиль до її реформування.
І вже третій рік поспіль йому це успішно вдається.
Іван – співзасновник масових онлайн-курсів "Prometheus". Це – проект-революція в українській освіті, який на одному сайті зібрав 75 курсів від 200 відомих викладачів.
Курси різноманітні – від політики та бізнесу до практичних повсякденних знань. А головне – безкоштовні, що дуже приваблює слухачів, яких уже нараховується близько півмільйона.
"Prometheus" – народний проект. Люди нас фінансують, поширюють інформацію про наші курси. Волонтери перекладають їх, допомагають зі створенням контенту. Суспільство об’єдналося і разом з нами робить цей проект. І за це велика подяка", – розповідає Примаченко.
Саме освіту він обрав як зброю проти популізму та пропаганди. Як ворожої, так і політичної. Адже на прикладі рідного Донбасу переконався, що рівень знань може впливати не просто на долю однієї людини, а й на цілі регіони.
Зброєю проти маніпуляцій Іван вважає і виборчу реформу, крок до якої Верховна Рада зробила 7 листопада. В інтерв’ю спецпроекту "Вибори вибори" він розказав, чому українцям притаманний "магічний" політичний світогляд, і як кожен з нас може вплинути на зміну виборчої системи.
– Як виникла ідея освітнього проекту "Prometheus"?
– Я побачив запуск перших масових відкритих онлайн-курсів у Стенфордському університеті. Згодом – західних платформ Coursera та EDX. Вирішив випробувати на собі, чи можуть масові відкриті онлайн-курси навчити людину чомусь принципово новому.
Я історик за фахом, але мав давнє бажання вивчити програмування. Не міг його опанувати за книжками, тож знайшов онлайн-курс Гарвардського університету на EDX. І десь за 12-14 тижнів навчився програмувати. Власне, сайт для запуску першого українського онлайн-курсу я зробив самостійно. Після цього і з’явилася 100% впевненість, що потрібні українські масові онлайн-курси, бо це – справжня революція в освіті.
Можна взяти найкращого викладача в світі чи країні і масштабувати його знання на мільйони людей. Взяти якусь класну ідею, швидко зробити її і миттєво поширити на всю країну. Вартість виробництва з розрахунку на одного слухача становить копійки! От тоді і стало зрозуміло, що якщо хочемо реальних змін в українській освіті – маємо робити українські масові онлайн-курси.
– Тобто, ви, співавтори, зібралися і почали телефонувати лекторам з пропозицією писати курси?
– Спершу я особисто за це відповідав. Ми обрали цікавих лекторів, які могли записати класні перші курси. Почав з ними зв’язуватися, мовляв, так і так, є така ідея, але грошей немає. Якщо ви готові це зробити безкоштовно, давайте зробимо.
Хтось відмовлявся, але низка викладачів погодилася абсолютно безкоштовно. Зараз у нас уже є невеличкі гонорари, а тоді взагалі не було нічого, ні копійки. І вони у вільний час записали все. Власне, так воно і почалося.
Тепер у нас багато викладачів: починаючи від історика Ярослава Грицака до гостьової лекції прем’єра Володимира Гройсмана.
– Чому назвали проект саме "Prometheus"?
– Ну, Прометей же здобув вогонь людям, так? З одного боку, тут очевидна аналогія з вогнем освіти, який дає людям знання. З іншого – певне передчуття того, що робити неприбутковий проект такого масштабу в Україні буде приблизно так само боляче, як було Прометею, коли він здобував вогонь.
– Звідки у вас бажання добровільно та безкоштовно навчати людей?
– Проекту якраз виповнюється три роки. Ми почали підготовку до запуску за рік до Революції Гідності, початку війни з Росією. І, власне, на мене та інших співзасновників "Prometheus" це наклало дуже сильний відбиток. Адже я сам з Донецька.
Ці події дали мені дуже сильну мотивацію. Є війна. Війна, об’єктивно, за існування нашої держави. І кожна людина має щось робити. Щось, що вона найкраще вміє і може. Я зрозумів, що можу зробити щось для освіти. І це стало певним особистим форматом моєї участі у війні. Це була певна фундаментальна річ, яка мотивувала робити це в надскладних умовах – без жодних грошей, без команди. За великим рахунком – без підтримки держави.
Ми робили те, що вміли. Ми вміли нести знання і використовувати його, в тому числі як зброю за розум людей. У нас є курс "Інформаційні війни", є курс "Наука повсякденного мислення", які навчають людей, як боротися з пропагандою. У нас є курси ЗНО, які розраховані, в першу чергу, на дітей з тимчасово окупованих територій. Ними активно користуються, і відчувається, що є великий запит.
Що особливо приємно – велика кількість наших слухачів заходять з тимчасово окупованих територій. Це в сумі десь 6-7% від усіх слухачів. У нас україномовний ресурс, і це ще раз підкреслює, що всі вигадки російських пропагандистів про поділ на мови не мають підстав. Бо люди з регіонів, де завжди домінувала російська мова, навіть в умовах окупації заходять і слухають українські курси українською мовою.
– На вас дуже вплинули події на Донбасі. Ви підтримуєте контакти з людьми, які залишилися там? Можете сказати власне враження щодо їхніх настроїв?
– Коло людей, з якими я підтримую контакти, однозначно виступали і виступають за те, що Донбас – це Україна. Так само, як і ми одразу дуже жорстку позицію займали по Майдану і по війні.
Інші люди, якісь дуже далекі знайомі… Дехто з них, під тиском російської пропаганди, заколивався, коли почалася війна. Але щойно вони побачили, що таке окупація, – у них одразу всю цю пропаганду з голови повибивало. Реально люди зараз в абсолютній більшості на окупованих територіях підтримують Україну і хотіли б дуже повернутися – це 100%. Саме тому росіяни свого часу так і не наважилися провести референдум на Донбасі, бо знали, що навіть з масовими фальсифікаціями програють.
Донбас – це чудовий приклад того, як освіта впливає на долі цілих регіонів. Якби люди одразу мали якісну освіту, якби вони знали, що таке локальний конфлікт, і чим займалася Росія всі ці роки – вони б дали росіянам зайти? Вони піддалися б на пропаганду? Звичайно, ні.
Усі освічені люди дуже жорстко виступили проти Росії. І це ще один доказ того, наскільки знання важливі.
Один раз наша освіта, за великим рахунком, показала, що провалилася. Ми маємо перезапустити її і не допустити, щоб таке колись сталося ще раз.
– Виходить, що війна в країні, фактично, і надихнула вас на допомогу людям…
– Так, це одна велика причина. Є й інша причина. Макс Вебер (німецький соціолог – УП) свого часу говорив про розчаклування світу. А саме – перехід від міфічного бачення світу і боротьби злих та добрих духів до раціонального бачення і взяття відповідальності на себе.
Мені здається, що зараз відбувається розчаклування України. Бо дуже довгий час в абсолютної більшості людей пострадянських держав було таке собі "магічне" бачення того, що відбувається в їхніх країнах.
Є якась віддалена, майже надприродна влада, яка може зійти до населення і дарувати йому якісь блага. На владу потрібно ледве не молитися, іноді сварити її. Але колись прийде месія, який змінить все погане і принесе все добре. Це суто "магічне" мислення.
Зараз, після Революції Гідності, велика кількість людей – волонтери, військові, які пішли на фронт захищати Україну, люди з громадських організацій, бізнесу, нові держслужбовці – вони розчакловуються. Вони відчувають, що немає жодного "когось", на кого можна сподіватися, який прийде і полагодить країну. Це лише твоя особиста відповідальність.
Коли це усвідомлюєш, це дуже неприємне відчуття, адже воно підштовхує до дій. Ти розумієш, що маєш взяти, піти і робити щось – що вмієш. Хтось може більше, хтось менше – через об’єктивні обставини. Коли зникає це "магічне" мислення, з’являється величезна відповідальність за те, що ти робиш в своєму житті для країни. І це ще один потужний заряд до розчаклування країни. Воно почалося, але ще далеко не завершено. Я сподіваюся, завдяки поширенню освіти зможемо дуже активно його прискорити.
– Коли заповнюєш анкету на курси "Prometheus", є питання "Чому ви вирішили навчатися на онлайн-курсах?". Яку мотивацію спостерігаєте в українців?
– Мотивація дуже різна. Я б виділив кілька дуже поширених груп. Перша – це покращити свої знання в професії, щоб отримати просування по службі чи краще виконувати свою роботу. Друга – це здобути нову професію взагалі. У нас багато людей приходять, щоб навчитися програмувати, створити власний бізнес тощо. Є хлопець, наш слухач, який у 15 років почав вивчати програмування на наших курсах. У 16 років він отримав свою першу роботу в стартапі як програміст.
Інший приклад. Нещодавно ми запускали мобільні додатки від компанії UPTech. Вони нам зробили їх безкоштовно. Я сам не знав до кінця, чому. Запропонували – ми погодилися. Зрештою, вони розказали, що для старту компанії багато в чому використовували знання, набуті на наших курсах. Вони пройшли курси підприємництва, як оформлювати бізнес і так далі. Зрештою, запустили власну компанію.
Третій момент мотивації – покращити свої особисті навички у приватному житті. Дуже різні – починаючи від курсу "Стрес і боротьба зі стресом", завершуючи "Критичним мисленням".
У нас є чудовий кейс жінки, матері двох дітей. Вона не робила жодні щеплення дітям, бо вірила в міфи про аутизм, який через це виникає і так далі. Вона пройшла курс "Наука повсякденного мислення". Навчилася, проаналізувала і подумала – чого ж я не роблю щеплення? І почала робити. Вона зрозуміла, що навпаки – коли вона їх не робить, то ще більше ризикує здоров’ям дітей.
– Як вважаєте, чи вміє українське суспільство мислити критично? І як це відображається на якості нашого життя?
– З одного боку, у нас дуже великий рівень популізму. Який, у першу чергу, викликано відсутністю критичного мислення. З іншого боку, я не думаю, що у нас ситуація з цим гірша, ніж на Заході. Просто на Заході вже є відбудована система, яка, мов пасок безпеки, убезпечує суспільство від скочування в прірву популізму. Це незалежні ЗМІ, більш-менш здорові політичні інституції. Лідери громадської думки, які слідкують за тим, щоб локальні політики не говорили відвертої брехні, і хапають їх за руки.
Водночас ми можемо активно поширювати критичне мислення, навчати йому. Зараз навчаємо вчителів, як викладати критичне мислення в школі. І це користується величезною популярністю – у нас за два місяці вже більше 10 тисяч вчителів зареєструвалися на цей курс.
В Україні дуже великі і драматичні виклики. Але, з іншого боку, відчайдушність ситуації часто дає простір для того, щоб спробувати якісь дуже радикальні способи вирішення проблеми, на які ніколи не наважаться на Заході. Відповідно, ми можемо робити систему "ProZorro", яка стає найкращою системою закупівель світу. Або той же "Prometheus", який за сміховинні гроші робить платформу масових онлайн-курсів. Якою до Нового року вже будуть користуватися півмільйона людей.
– Я так розумію, у вас немає офісу, і все робиться онлайн?
– Так, офісу в нас немає. Ми використовуємо приміщення в студії журналістики Києво-Могилянської академії, вони безкоштовно його надають. Використовуємо сервери, які компанія Microsoft надала нам у користування також на безоплатній основі.
У нас купа таких речей, завдяки яким ми економимо. Всі можливі ресурси акумулюються для того, щоб створювати більше курсів і вдосконалювати сайт.
– Які курси у вас найпопулярніші?
– ІТ-ішні. На курсі "Основи програмування" вже 100 тисяч зареєстрованих. Потім курси підприємництва й особистісного розвитку – бізнес-англійська, наука повсякденного мислення. А ще курси ЗНО. Ми їх нещодавно запустили, але вже більше 40 тисяч зареєстрованих. Думаю, що кількість буде ще збільшуватися.
– Чи проходили курси "Prometheus" українські політики або чиновники?
– У нас були курси від Міністерства економічного розвитку і торгівлі й системи "ProZorro". Дуже пишаюся, що це був третій урядовий масовий відкритий онлайн-курс у світі. Перший курс був у Великій Британії з кібербезпеки. Другий в Австралії і третій – в Україні.
Там була величезна кількість людей, учасників тендерних комітетів, і їх потрібно було навчити, як працювати з "ProZorro". Ми разом з ними зробили кілька курсів, вони дуже активно поширилися, десятки тисяч людей їх проходили. Вони дуже успішно й ефективно зайшли.
Зараз ми ще працюємо по низці курсів по децентралізації. І це теж дуже активно використовується держслужбовцями і місцевими громадами.
Знаю, що народний депутат Андрій Тетерук у нас курси проходив.
– Чи плануєте освітні курси конкретно для політиків?
– У нас є план зробити курс "Механіка реформ", який збере реформаторів урядів після Революції Гідності. Тих, які реально змогли зробити реформи. Взяти найбільш успішних міністрів, заступників, депутатів, щоб вони розповіли свій особистий досвід.
– В останньому інтерв’ю спецпроекту "Вибори вибори" молодий громадський активіст Сергій Чагаров сказав, що люди вибирають поганих депутатів через погану освіту. Погоджуєтеся?
– Тут є багато змінних, звичайно. Але освіта грає важливу роль. Мені здається, що вона може і має бути щепленням, яке обов’язково повинен мати кожен громадянин: проти економічного та політичного популізму, проти пропаганди і всіх тих маніпулятивних речей, які зараз вживають політики.
Насправді, ми низку наших курсів так і позиціонуємо. У нас є курс "Економіка для всіх" Олексія Геращенка, викладача Києво-Могилянської бізнес-школи. Там простими словами пояснюється, що таке економіка, як вона працює. Людина слухає цей курс, і коли політики починають розповідати їй казочки, вона розуміє, що це брехня. Так само курс "Наука повсякденного мислення" дозволяє виявляти маніпуляції та пропаганду. Я думаю, що освіта – це щеплення, яке не допускає всіх цих речей.
– Тоді як же вирішити це замкнене коло – чи то депутати впливають на те, що у нас погана освіта, чи то погана освіта впливає на те, що у нас погані депутати?
– Це проблема курки і яйця, звичайно. Але вирішити її можуть лише люди, які візьмуть на себе відповідальність збирати інформацію, аналізувати її і робити свідомий вибір.
Проблема великої кількості людей, які піддалися популізму, не в тому, що їх хтось обманув – вони самі обманутися раді. Бо так знімають з себе відповідальність за власні рішення і кажуть: "Політики всі однакові". Що означає ця фраза? Це означає, що я знімаю з себе відповідальність, адже подумати і зібрати інформацію складно. Замість того, щоб сказати: "Окей, ці політики трішки кращі, ці – ні в якому випадку" і зробити свідомий вибір.
Освіта допомагає, розвинуті інституції допомагають. Але зміни починаються з людини і її принципового вибору. Чи вона піддається ілюзіями, чи ні. Ілюзії приємні, але завжди послабляють людський дух.
– Минулого тижня Верховна Рада ухвалила в першому читанні Виборчий кодекс. На вашу думку, чи потрібні Україні зміни в виборчій системі?
– Звісно. Зараз є велика можливість за допомогою суспільного тиску і запиту з боку свідомих виборців змусити владу виконати власні передвиборчі обіцянки й реформувати виборчу систему, оновити її і зробити більш прозорою, якіснішою.
Коли знищується мажоритарка, яка є таким собі неофеодалізмом українським і працює на систематичному підкупі, пропорційна система – це великий крок вперед. Відкриті списки будуть стимулювати конкуренцію всередині партій і робитимуть складним прохід відверто скомпрометованих кандидатів.
Це не панацея, звичайно. Мені здається, на цьому варто наголошувати. Залишається багато можливостей для маніпуляцій. Залишається питання Центральної виборчої комісії, яка не оновлюється. Є ще питання покарання за порушення на виборах. Яку систему не зроби, якщо будуть фальсифікації на виборах і за них правоохоронні органи не будуть карати, – то толку від будь-якої системи небагато.
Але все це не є виправданням, чому ми зараз не маємо ухвалювати виборчу реформу. Бо ця реформа – це важливий крок уперед.
– Ви вірите, що виборчу реформу в Україні буде ухвалено?
– На мій погляд, це не питання віри, а питання дії. Якщо суспільство буде тиснути і створить реальний жорсткий запит на те, щоб депутати виконали свої обіцянки; якщо суспільство не піддасться на маніпуляції, які вже почали поширювати для дискредитації виборчої реформи, говорячи, що вона не на часі, не потрібна, ні така, ні сяка – тоді реформу ухвалять.
Якщо не будемо тиснути, і не буде суспільного запиту, виборчу реформу не ухвалять 100%. Усе залежить від нас. Як і завжди.
– Як ставитеся до мажоритарної системи?
– Я не експерт з виборчих систем, але моя думка негативна. Особисто бачив, як це відбувалося в Києві, у районі, де я живу. Коли ще до Революції Гідності і відразу після неї регіонали і колишні регіонали намагалися системно використовувати адмінресурс і багато інших речей, і ніхто за це не поніс жодної відповідальності.
Думаю, ледь не кожен в Україні особисто є свідком того, як скуповують голоси. Прямо чи опосередковано – через подачки у вигляді відремонтованих доріг, дитмайданчиків. Причому з наших же коштів. Спочатку їх вкрали з кишені платників податків, потім одна десята цих коштів віддається як хабар цим самим платникам податків. І одного й того самого кандидата знову вибирають, і все повторюється знову і знову…
Звичайно, пропорційна система з відкритими списками не є панацеєю. Велика кількість скомпрометованих людей очевидно буде намагатися протиснутися в нову систему. Але це буде вже складніше.
Реформа медицини не ставить же собі за мету, щоб люди не помирали взагалі. Це неможливо. Реформа освіти не ставить собі за мету, щоб кожен отримав Нобелівську премію. Це смішно. Але ми маємо ставити собі за мету досягти великого прогресу.
Так і тут – якісь окремі скомпрометовані люди будуть заходити в систему. Але якщо таких людей стане в два чи в п'ять разів менше завдяки новій виборчій системі – уже можна ставити пам’ятник її авторам і тим, хто набереться відваги проголосувати за потрібні країні речі.
– Ви розглядаєте у майбутньому особисту участь у політиці?
– Якщо я відчую, що єдиний спосіб досягнути нашої кінцевої мети, а саме реформи освіти – це піти у виконавчу чи законодавчу владу, то так. Поки що ми можемо робити великі речі і поза межами системи. Зокрема, ми в рамках Реанімаційного пакету реформ починаємо вже працювати над написанням законопроектів. Для цього не потрібно бути депутатом.
– Яким має бути депутат, щоб ви за нього проголосували?
– По-перше, це людина, яка має чітко визначену спеціалізацію і професійно займається якоюсь темою. Або двома темами. Мене дуже напружують люди, які заходять у парламент, і які незрозуміло з чого фахівці. Вони пишуть у Facebook про все на світі і паралельно нічого не роблять.
Думаю, що законодавчий орган – це місце, де фахівці працюють над галузями, у яких вони фахівці. Ти маєш на чомусь спеціалізуватися. Це дуже важливо.
Друге – це цінності. Порядність, чесність і готовність працювати заради суспільства, на суспільство, а не заради своїх особистих чи корпоративних інтересів.
Третє. У політика мають бути доведені справи – не постами у Facebook, не промовами на телебаченні. Мені цікаві лише справи. Якщо людина довела, що може робити якісь круті речі в своїй галузі і підтвердила, що вона порядна особа, – я віддам за неї свій голос.
– Що ви можете порадити людям, які зараз здобувають освіту? Школярам, студентам.
– Я відповім однією історію. У нас є слухач, пан Володимир з Харкова. Він любить навчатися. Йому виповниться 80 років у грудні. Він пройшов купу курсів "Prometheus", починаючи від історії України, завершуючи державним управлінням.
Останній курс, який пан Володимир вивчав, – це децентралізація. Йому так сподобалося, що він пройшов цей складний величезний курс на 6 тижнів усього за три дні. Отримав сертифікат. І для мене це особисто приклад для наслідування. Тепер, коли мені щось лінь вчити, я згадую пана Володимира.
Тому закликаю людей навчатися. Незважаючи на те, що часто це складно, немає часу, а інколи немає і бажання. Бо освіта – це ключ до майбутнього країни і кожної людини.
