Вже за декілька днів громадські та політичні рухи зберуться біля Верховної Ради, щоб нагадати владі 3 ключові її обіцянки — змінити правила виборів до парламенту, створити антикорупційний суд та відмінити депутатську недоторканність.
Взяти участь у акції може кожен охочий. Але організатори наголошують — захід має виключно мирний та ненасильницький характер, що підтверджує Меморандум про спільні дії, підписаний 6 жовтня.
Проведення акції 17 жовтня — вимушений крок з боку активістів. Адже за 3 роки при владі президент та парламент практично не реформували політичну систему країни, забувши про власні передвиборчі гасла. Обіцяне "життя по-новому" чомусь продовжується за старими правилами.
Зрушити ситуацію може тільки активне громадянське суспільство, яке вимагає реалізації 3 політичних рішень.
ЗМІНА ВИБОРЧИХ ПРАВИЛ
Українці згадують про вибори лише раз на 5 років, коли настає час обирати президента чи парламент. І якщо з президентськими перегонами все більш-менш зрозуміло, то шлях депутатів до Верховної Ради — загадка для більшості населення.
Чи знаєте ви, за якою системою народні обранці приходять до влади? Спитайте у рідних, колег чи друзів. Більш ніж впевнені — мало хто дасть правильну відповідь.
На жаль, ця необізнаність і дає можливість корумпованим політикам обманом приходити до влади.
Сьогодні в Україні діє змішана виборча політична система. 50% Верховної Ради обирається з мажоритарних округів і ще 50% — за пропорційною системою із закритими списками.
Чому змішана виборча система погана?
Мажоритарні округи — це коли Ви голосуєте за одного кандидата з наданого переліку. Перемагає той, хто одержує більшість голосів виборців у своєму окрузі, навіть якщо в сумі їх менше 20%. Виходить, що решта 80% голосів ігноруються. Це по-перше.
По-друге, традиційно депутати-мажоритарники перемагають за допомогою прямого чи непрямого підкупу виборців. Недарма ж за місяць до виборів бабусі отримують пакет гречки, діти — брендовані дитячі майданчики, а мешканці округу — відремонтовані під’їзди. Хоча все частіше мажоритарники не особливо напружуються і просто роздають своїм виборцям по 100—200 грн за голос.
По-третє, типовий мажоритарник — це власник великого чи середнього бізнесу, який має непогані гроші, а з ними — і корисливі інтереси у владі. Тому заради власних бізнес-привілеїв, мажоритарник стає слухняним виконавцем політичних "важковиків". І вирішувати проблеми виборців йому не цікаво.
Пропорційна система із закритими списками — це коли Ви голосуєте за партію. Якщо партія набирає понад 5% голосів виборців, вона потрапляє до парламенту. Та оскільки список кандидатів — закритий, партія формує його виключно на власний розсуд. І ваша думка про те, хто має потрапити до Верховної Ради взагалі нікого не цікавить.
Таким чином, виборець голосує виключно за обкладинку партії із солодкими обіцянками. А от на її начинку не має жодного впливу. Тобто, можна голосувати за нові молоді обличчя, а у залі побачити старі і хитрі фізії.
Змішану виборчу систему в Україні запустив Янукович у 2011 році.
Саме ця система дозволила "регіоналам" зробити парламент ручним і контрольованим. А також наблизила країну до встановлення авторитарного режиму.
Фактично вибори перетворилися на змагання "грошових мішків". Хто більше платить – той потрапляє у партійний список.
Ця торгівля місцями призвела до того, що до влади потрапляють не пасіонарії, які прагнуть змінити країну, а бізнесмени, готові віддати мільйони за недоторканість та привілеї для власних бізнесів.
Попрощатися з корупційною виборчою системою – обіцянка Петра Порошенка
На інавгураційній промові у серпні 2014 року президент наголошував, що має "тверде переконання, який закон є оптимальним… це пропорційна система з відкритими списками".
До того ж, зміна виборчої системи – важлива частина Коаліційної угоди нинішнього парламенту.
Тоді чому після гучних обіцянок та публічних домовленостей, змішана система продовжує існувати в Україні?
Бо насправді вона вигідна як Петру Порошенку, так і народним депутатам. Адже суть цієї системи – корупція, яка може гарантовано відкрити двері у Раду "потрібним людям".
Навіщо пиляти гілку, на якій сидиш? Адже нардепам легше раз на 5 років приїхати на округ і роздати всім по 200 гривень, ніж покращувати життя виборців системною та корисною законотворчою діяльністю. Так само і зі списками політичних партій – вигідніше набрати туди зірок шоу-бізнесу, лідерів думок тощо, і прикриваючись їхніми "обличчями", провести до парламенту комерційних партійців.
Як змінити ситуацію?
Дуже просто. На місце корупційної змішаної системи має прийти пропорційна система з відкритими регіональними списками (законопроект № 1068-2).
Чому в українських реаліях пропорційна система з відкритими регіональними списками – найкращий виборчий варіант?
Ця система дозволить вам обирати не тільки партію, але й конкретних людей у ній. Тобто, явище "котів", а в нашому випадку, "кандидатів у мішку" зникне з української політики.
Натомість відкриті списки стимулюватимуть політичну конкуренцію. Щоб завоювати довіру і голоси виборців кандидатам доведеться реально працювати і доводити свою ефективність. На додачу, партії будуть зацікавлені у залученні регіональних лідерів. Це дозволить свіжим обличчям та ідеям нарешті увійти в політичний процес.
Таким чином, визначальним фактором у виборчих перегонах стануть не гроші, а репутація – як особиста, так і партійна.
Адже жодна партія не зможе гарантувати кандидату місце у парламенті, якщо він не матиме реальної підтримки виборців.
Здавалося б, хіба проблема купити підтримку виборців грошима? Так, це стане проблемою. Адже пропорційна система із відкритими списками передбачає 27 великих регіональних округів. Це робить підкуп виборців нерентабельним. Адже одна справа "скупити" мажоритарний округ у два райони, і зовсім інша – всю область.
Це потребує значно більших затрат на логістику і, головне, – зовсім не гарантує позитивний результат. Тому торгівля місцями у списках втратить сенс.
Отже, змішана виборча система, за якою з 2011 року обираються депутати Верховної Ради, давно довела свою неефективність і корупційність. Зрушити ситуацію з мертвої точки може негайне прийняття депутатами законопроекту №1068-2 "Про вибори народних депутатів України (за відкритими списками)".
СТВОРЕННЯ АНТИКОРУПЦІЙНОГО СУДУ
Презентуючи судову реформу, президент наголошував, що створення Вищого антикорупційного суду має допомогти подолати безкарність корумпованих топ-посадовців. Але натомість ми побачили спроби підмінити новий незалежний антикорупційний суд палатами з суддями зі старих нереформованих судів.
Тиск громадськості та міжнародних партнерів зробив свою справу, і Порошенко знову заговорив про створення Вищого антикорупційного суду – через міжфракційну робочу групу в парламенті. Проте цей шлях доволі ризикований, адже дозволить знову відкласти реформу на невизначений строк.
Антикорупційна реформа неможлива без антикорупційного суду.
Антикорупційна реформа буде успішна тільки тоді, коли функціонуватимуть три її складові елементи: незалежне слідство, незалежна прокуратура і незалежний суд. Два із трьох компонентів в Україні створені: Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура розслідують і передають до суду справи проти топ-посадовців.
Проте судова реформа наразі на роздоріжжі. І про це свідчать десятки резонансних справ, які місяцями блокуються в судах по всій країні. Кожна четверта справа по топ-корупціонерах лежить в судах без розглядів, а самі корупціонери в цей час через суди поновлюються на посадах. Створення антикорупційного суду і набір нових, незалежних суддів має довести до кінця справи фігурантів гучних корупційних скандалів.
Старі добрі суди
Старе добре українське правосуддя навмисно тримає процеси по топ-корупціонерах на паузі. Так, судді блокують НАБУ доступ до документів, необхідних для розслідувань. Відпускають підозрюваних НАБУ під символічні для них застави. "Зливають" закриту інформацію про обшуки, на які НАБУ отримує дозволи. Зрештою, відтерміновують розгляд справ.
40% справ НАБУ в судах залишаються без розгляду по 4—12 місяців, тоді як, за офіційною статистикою, лише 1,2% всіх кримінальних справ розглядаються у судах із порушенням строків.
Лише пригадайте такі гучні скандали як справа Романа Насірова — відстороненого голови Державної фіскальної служби, який підозрюється в заподіянні державі збитків на суму 2 млрд грн. Або справа Костянтина Кулика – екс-військового прокурора АТО. Він – перший посадовець, який звинувачується в незаконному збагаченні на 2,6 млн грн.
Незважаючи на суспільний резонанс, шум у ЗМІ і навіть "інфаркт мікарда" — всі ці справи "заморожені" і перспективи, що скандальних фігурантів покарають відповідно до закону дуже туманні.
З лютого 2016 р. чекає розгляду Верховної Ради законопроект №6011 про антикорупційний суд від депутатів Сергія Соболєва, Оксани Сироїд, Івана Крулька, Світлани Заліщук, Мустафи Найєма та Сергія Лещенка.
Відповідно до цього законопроекту, антикорупційних суддів має обирати спеціальна комісія, третина членів якої будуть рекомендовані країнами та організаціями, котрі надають Україні кошти на боротьбу з корупцією. Тобто, влада не матиме контролю над вирішальними голосами, потрібними для обрання антикорупційних суддів.
Більше того, законопроект пропонує обирати через спеціальну комісію суддів як першої антикорупційної інстанції, так і апеляції. Тобто влада не тільки не матиме контролю над обранням антикорупційних суддів, а й не зможе скасувати їхні рішення через підконтрольних суддів інших судів.
Проте 6 жовтня 2017 Венеційська комісія Ради Європи проаналізувала законопроект №6011 "Про антикорупційний суд" та альтернативний законопроект №6529 "Про антикорупційні палати у нереформованих судах" і дала 3 однозначні рекомендації:
• створити незалежний антикорупційний суд та апеляційну інстанцію;
• передбачити вирішальну роль міжнародних донорів у доборі майбутніх антикорупційних суддів (зокрема, надати міжнародникам право рекомендувати вирішальну кількість членів органу, який добиратиме суддів);
• президенту України якнайшвидше подати на розгляд парламенту законопроект про антикорупційний суд, який відповідатиме рекомендаціям Комісії;
Тільки так в Україні до кінця відбудеться судова реформа. Це кардинально змінить систему українського правосуддя і нарешті на українських корупціонерів чекатиме справедливе та адекватне покарання.
СКАСУВАННЯ ДЕПУТАТСЬКОЇ НЕДОТОРКАННОСТІ
Останні декілька місяців позначилися, серед іншого, активною полемікою навколо проблеми обмеження депутатської недоторканності.
Під обмеженням варто розуміти скасування захисту нардепів від юридичної відповідальності за порушення ними законодавства України та здійснення слідчих дій щодо них на загальних підставах. Однак, обранці надалі користуватимуться захистом від переслідувань за політичну діяльність (себто голосування та висловлювання позиції в парламенті).
У соціальних мережах точаться дискусії прихильників та опонентів ідеї обмеження депутатської недоторканності: це заходи, яких необхідно вжити для очищення парламенту від корупції, чи популізм?
Противники цієї реформи наводять декілька аргументів, чому недоторканність нам не потрібна?
1. У Верховній Раді є законопроект №1776, щодо якого вже є висновок Конституційного Суду – набагато швидше буде прийняти його.
Одним із аргументів опонентів є те, що у Верховній Раді вже є зареєстрований законопроект президента з реєстраційним номером 1776, який вже пройшов передбачену Законом України "Про регламент Верховної Ради" процедуру, яка включає, зокрема, отримання висновку Конституційного Суду.
Однак, необхідно зауважити: вказаний проект Закону передбачає внесення змін в три статті Конституції України, дві з яких вже було змінено іншим Законом в рамках реформи системи правосуддя. Зокрема, мова йде про статті 126 та 129 Конституції України, які передбачають зняття недоторканності з суддів.
Очевидно, законопроект № 1776 частково втратив актуальність – ⅔ його положень вже врегульовано іншим нормативно-правовим актом. Таким чином, нині президентський законопроект в цілому прийняти не можна: не можна скасувати щось, що вже було скасовано.
2. Система судових та правоохоронних органів поховає прогресивних депутатів-реформаторів.
Другим аргументом опоненти висувають думку про те, що існуюча в Україні судова система слугуватиме запорукою фатальності спроб прогресивних депутатів реформувати державу та протидіяти корупційним схемам, адже вони стануть уразливими до безпідставного затримання та арешту з політичних мотивів.
У свою чергу, очевидно: якщо не скасувати депутатську недоторканність, коло залишиться замкненим. Країну, як маятник, буде коливати між купленими мажоритарними округами чи місцями в партійних списках, недофінансованими освітніми, медичними установами чи армією, черговим тендером на користь одного із парламентарів. Або просто ще однією закритою справою за відсутності спеціалізованої судової інстанції в ланцюгу НАБУ-САП, здатної довести питання до логічного завершення, та, врешті-решт, новими виборами.
Особа, яка в першу чергу опікується своєю безпекою, навряд чи прийме рішення балотуватися, тому цей аргумент можна відкинути.
Чому потрібно скасувати депутатську недоторканність?
Скасування депутатської недоторканності є однією із досі невиконаних обіцянок широкої коаліції Верховної Ради восьмого скликання.
За всю історію незалежності України, Верховна Рада дала дозвіл на зняття депутатської недоторканності лише з 14 нардепів, попри її статус одного з найбільших культиваторів корупції в Україні.
Водночас, така процедура не має практичних наслідків. Нардеп Борислав Розенблат, позбавлений депутатської недоторканності, досі займає свою посаду та бере участь у голосуваннях, не зважаючи на підозру в отриманні неправомірної вигоди у розмірі 200 тис. дол. та достатньою доказовою базою відповідного факту.
121 – така кількість народних депутатів, які фігурують в антикорупційних розслідуваннях (що становить майже третину від загальної кількості народних обранців). Це, зокрема, 16 з 19 членів групи "Воля народу".
Недоторканність – основна причина приходу до парламенту лобістів власних інтересів та власників незаконних бізнес-схем (89 народних депутатів є доларовими мільйонерами).
89% громадян України у 2000 році на Всеукраїнському референдумі проголосували ЗА скасування інституту депутатської недоторканності.
Фігуранти одних з найбільших корупційних справ досі займають депутатські кабінети у Верховній Раді.
Зокрема, нардеп та перший заступник фракції "Блок Петра Порошенка" Ігор Кононенко та його соратник Юрій Бойко, проти яких відкрито 11 кримінальних проваджень на кожного.
Народний депутат, котрого позбавили недоторканності, має право позиватися до Вищого адміністративного суду, який, в результаті недосконалості нашої судової гілки, видає виправдальний вирок – так сталося в випадку нардепа Мосійчука, підозрюваного в отриманні хабара.
Прийняття законопроекту №6773 про скасування депутатської недоторканності є змінною в формулі подальшого розвитку та боротьби з корупцією в Україні. Вочевидь, він не потрібен ані президенту, ані більшості народних депутатів, однак, мабуть, це є чи не найбільшим показником його вагомості в контексті майбутнього України.
